Фразу, яку я винесла взаголовок («Запропонуй чоловіковіяєчню»), якось сказала мені свекрухазранку на кухні. Далі відбувся показовийдіалог:

-          Вашсин не травмований, зготує собі сам.

-          Чоловіківзранку треба годувати, інакше вонишукатимуть,  де їх нагодують.

-          Щодочоловіка з такими звичками запереченьне матиму.

На той момент мені булогеть не зрозуміло, чому маю дорожитимужчиною, який ставиться до мене як доприслуги (купи-зготуй-подай). Чотирироки шлюбу «жіночої мудрості» не додали,тож згодом я його завершила, не в останнючергу через прогресуюче небажаннячоловіка бути партнером у домашньомугосподарстві.

В «ідеалі» все розпрекрасно– чоловік гарує «на роботі» і приноситьдодому гроші, жінка дбає про побут тадітей. Цей зразок сімейного щастяпояснюється «природними» чинниками –оскільки жінки народжують та годуютьгрудьми, їм начебто ближча домашнясфера, від якої вони мають отримуватитонни задоволення. Хоча як можна вірити,що між лактацією і шваброю існуєгенетичний зв’язок, і що від виснажливої,непомітної і знеціненої домашньої праціможна бути щасливою? Особливо на фонітого, що в реальності в українськихродинах працюють обоє. Зазвичай чоловікзаробляє недостатньо для задоволеннявсіх потреб родини, однак дещо більшеніж жінка - тож «на роботі» працюютьдвоє, а «по дому» - лише/більше дружина.І не треба про «чоловічу» роботу. Це вселі – щодня косити, носити, чиститихлів, годувати худобу, викопати льох іпосадити картоплю. У місті – це раз нарік прибити поличку. Чи полагодити кран(вірніше, викликати сантехніка, і потімневизначену кількість часу чекати найого прихід, і робить це зазвичай усе жжінка). Така уявна «робота» дозволяєбез докорів сумління користуватисьрезультатами багатогодинної щоденноїдомашньої праці жінки. І про пральку,яка «сама пере», також не треба – купитипорошок та пом’якшувач, зібрати іпосортувати білизну, дещо напередзамочити, розпізнати і вивести плямирізними способами, випрати три-чотиризакладки (темне, світле, делікатні речі,постіль і рушники, дитячі речі), вчасновитягнути з пральки, розвішати іпросушити, припильнувати щоб не намочивдощ, щоб темні речі не вигоріли на сонці,попарувати шкарпетки, розкласти речіпо поличках (випрасувати те, що потрібно).Спробуйте похвилинно записати час,витрачений на домашню роботу – знатимете,чому не встигаєте відпочити, поки пралька«сама пере».

Більшість конфліктіву родинах моїх друзів – через розподілдомашніх обов’язків. «Ну і що тобітутзробити?», запитує чоловік мою подругу,яка наважилась попросити розрубатим’ясо для борщу. «Після того, як чоловікдопоможе порізати продукти на салат,кухню доводиться замітати» - скаржитьсяінша. Чоловіки не бачать об’ємівдомашньої праці і не цінують її – «тащо ти постійно миєш ту підлогу, я бачутебе тільки раком». Або й відвертознецінюють – «ти що, не могла сама їхнагору винести? Дивись, я їх несу однимпальцем» - про торби, притягнені з базару.Коли ж щось допомагають, то так, абибільше не просили – навмисно повільноі урочисто виконують секундне завдання(а їх за вечір потрібно переробити щесотню), або навпаки, підкреслено халатноі так, що потім доведеться до- чипереробляти, або роблять вигляд, що невміють взагалі («я не знаю де в цієїдитини кнопка викл»).

Багатьох чоловіків здитинства привчили, що любов та повагадо них має проявлятися через побутовеобслуговування. Що кухня – це принизлива«не чоловіча» справа. У ситуації, колиобоє заробляють гроші, вони виявляютьсяне готові рівномірно розподіляти домашнюпрацю (її об’єм, частоту, і, що важливо– якість), а будь-які спроби домовлятисьпро побутові клопоти чоловіки сприймаютьяк наступ на маскулінне его. Натомістьжінок вчать, що «мудра» дружина вмієуступати, і негласно – що секс требавимінювати на послуги та ресурси. Жіночіпорадники у масових журналах, церковна«наука» і навіть деякі психологічніконсультації – це школа самоприниження,муштрування жінки до її «природноїролі» безкоштовної домашньої прислуги.В той час як жінкам потрібні не господарі,а партнери, яким не потрібно пояснювати,навіщо мити унітаз.

Вищесказане стосується,звісно ж, не всіх чоловіків і не всіхдомогосподарств. Однак прикладівнесправедливого поділу домашньоїроботи, який робить сімейне життя пеклом,я бачила більше, ніж гармонійних.Натомість у Польщі чула розмову молодихдівчат – «так, я хочу з ним гуляти, алене хочу з ним жити. Та просто не хочужити з хлопцем, який не може за собоюпосуд помити». Прекрасний зразокпобутового фемінізму.

Тамара ЗЛОБИНА