Якщо не йдеться про НАТО, як по-іншому створити міжнародні гарантії безпеки для України

Від початку повномасштабного вторгнення ми неодноразово чули від офіційних осіб із НАТО, що Україну у Північноатлантичний альянс поки що не візьмуть. Звідси випливає природне питання про те, як по-іншому створити міжнародні гарантії безпеки для України, пише Олег Рибачук для НВ, інформує UAINFO.org.

За тридцять років незалежності України ми мали багато запевнень від ближніх і дальніх сусідів про те, що вони підтримують і цінують Україну. А ядерні держави США, Британія, Росія, Франція і Китай навіть гарантували, що будуть захищати нас від посягань на нашу безпеку. Правда, у 2014 році, коли на нас напала одна з сторін Будапештського меморандуму — Росія, виявилось, що допомагати нам ніхто не буде.

На заваді стали два фактори. По-перше, залежно від перекладу формулювань Будапештського меморандуму, слова про гарантії безпеки для України можна було подавати як запевнення, які не зобов’язують нічого робити. По-друге, США, Британія, Франція і Китай — за тисячі кілометрів і не мають з Україною спільного кордону. А Росія — ось тутечки, по сусідству. І вона уже напала.

Ідемо далі. Вирішувати, в які міжнародні організації вступати, а куди ні - це право України як суверенної держави. Тому відмова від права обирати вектор руху, означає часткову втрату суверенітету. Ідея погодитися на таку «правову окупацію» особливо погано звучить зараз, під час війни, коли 98% українців переконані у тому, що Росія — ворог України. Агресор має бути покараний за всі жертви і руйнування, а не задобрений новими поступками і подарунками.

Українське суспільство вже не сприйме ще одну угоду про гарантування безпеки України країнами, які знаходяться від України за тисячі кілометрів. Відповідно, для влади йти на такі поступки Росії без гарантованого прикриття тилів надійними союзниками означає втратити підтримку народу. Після такої угоди гарантовано можна забути про будь-яку суспільну підтримку Зеленського на рівні вищому за статистичну похибку.

Але давайте перейдемо від політичних наслідків для влади до більш практичних питань. Будь-які обіцянки допомоги у обороні мають сенс, якщо їх можна виконати. Уявімо, що нові гаранти безпеки України — США, Британія, Німеччина і Туреччина. Це, без сумніву, сильні держави. Але усі вони, знов-таки, не мають доступу до території України сушею. Як вони зможуть воювати за нас, доставляти зброю, військових і продукти? Єдиний варіант — через море. Але Чорне і Балтійське моря — дуже сумнівні маршрути постачання.

Ми ж усі розуміємо, що єдиним потенційним агресором для України може бути, і є, Росія. А вона має флот, авіацію і ракети в акваторіях обох морів. Отже, без безпечних портів десь у Середземному морі чи на березі Атлантичного океану постачати війська майже неможливо. Відповідно, без доступу до інфраструктури континентальної Європи, яка є тільки у країн НАТО, нові гарантії безпеки для України так і залишаться словами на папері. А це — Будапешт номер два.

Біда навчила нас, що мати гарантії безпеки без підтримки силою — це для легковірних. Тому єдиний прийнятний формат гарантій безпеки для України не може не включати постійного доступу до території України військ західних держав. І що важливо — їхнього розміщення на нашій території. Відповідно, інтеграція України у НАТО залишається єдиним варіантом безпеки для нашої держави попри всі очевидні недоліки сучасного Північноатлантичного Альянсу.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube