Я думаю про український трактор. Той самий, що, дав привід для жартівливих мемів, але й водночас став повнопривідним тараном для ще одного токсичного шаблону, присобаченого в український культурний простір із просторого моzzковського безкультур'я.

Той маленький, але потужний, фермерський тракторець, що тягнув сільською вулицею роздовбану моzzковську броньовану шкарбоньку, раптом одномоментно позбавив українське село зневаги, що висіла над ним сотню років, пише Любов Бурак, інформує UAINFO.org.

Саме в той момент, коли жартівники творили мем, трактор став Котигорошком, який повернув борозну Змієвих валів і звільнив село від ярма знецінення.

Ніколи. Ніколи в Україні праця селянина-хлібороба не була смішною й негідною.

Була важкою, ризикованою, залежною від природи, погоди, влади, політики, реманенту і робочих рук. Була неприбутковою, затратною, клопітною, виснажливою.

Але смішною та гідною осуду - ніколи...

До приходу в Україну дармоїдів з Півночі. Це від них: зневага, здирство, кріпацтво, голодомор... Це вони сказали: селянин - рогуль, колгоспник, землерийка, село без газу... Дєрєвєнщіна необразована...

Знецінення праці. Знецінення хліба. Знецінення людини й землі-годувальниці. Це все - їхнє. Великодержавне, моzzковське, передове й прогресивне.

Зневага від народу, що марить про цвіт яблунь на Марсі до народу, якому той Марс попри мешти - він і на Землі сад виростить. Де завгодно. В цій справі український досвід ще з часів того, найпершого, саду - Едемського. Мабуть. Я точно не знаю, але, дивлячись на те, як уже сьогодні, не чекаючи закінчення війни, наші люди повертаються й, сяк-так, підлатавши зруйновані домівки, починають копати, сіяти, садити й відновлювати сади, я схиляюся до думки, що Едем також - справа українських рук.

І трактори в полях. Сапери щойно закінчують розміновування та пошук, залишених росіянами мін, як у поле виїжджають трактори.

І прилітають лелеки. І жайвір над полем співає...

А земля... Лягає за плугом блискусою чорною скибою, блищить на сонці сріблясто і пахне так, як тільки може пахнути український чорнозем у квітні.

Це якийсь незбагненний аромат житнього тіста, яке вже увібрало в себе тремку пряність кмину, гіркаву м'якість горіха, чутливість ранньої зелені та, гартований вогнем, хрускіт соняшникової шкаралупки.

І трактор, що кладе плугами довгі рівні борозни.

І цілий світ, який тривожно спостерігає за ним. Усі дивляться з повагою та захопленням. І вже ніхто не наважиться обізвати фермера кривим словом.

Тепер усі знають, що:

1. Найкраща паста - з українського борошна.

2. Найкращі круасани - з українського бороша.

3. Найкращі хачапурі, чебуреки, хінкалі, манти, лаваші, пахлава, штолени, ранеттони, пєроґи, пєрнікі, мафіни, брауні, штрудлі...

4. І, навіть, пельмені, ватрушки, кулєбякі та расстєгаї...

Хоча, щодо п.4...

Хрін вам, а не українське борошно!

Не дамо, не продамо, не обміняємо.

І вкрасти не вийде.

Бо трактори наші не тільки орять українські поля. Вони там і бронетехніка, і піхота, і ППО, й арта. Сили спецпризначення.

Кажуть, що легендарні Байрактари - це теж українські трактори, які повернулися з теплих країв додому.

Бо весна ж...

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube