MENU

"Я – українка. Вільна людина, яка ненавидить диктаторів та рабів". Анна Гін пояснила, чому пише російською

964 0

Анна Гін під час автограф-сесії на презентації власної книги. Фото: www.facebook.com/AnnaGin74

Про мову. Це мій перший в житті пост українською, тому тут напевно будуть стилістичні помилки, русизми ті інший словесний бруд, з яким я усе своє свідоме життя борюся в чужих текстах. Я наміряно не підглядаю в словники та перекладачі. Єдине що я зробила, то поставила ворд на українську з перевіркою правопису.

Чому сьогодні? Не знаю, захотілося, пише на власній сторінці у Facebook відома українська журналістка, письменниця та блогерка Анна Гін, інформує UAINFO.org.

А ще мабуть тому, що побачила у стрічці біг-борди, які розвісили Херсоном про те, що це "русский город". Гидко.

Я народилася і виросла у Харкові, моя мама співала мені колискові російською, я читала книжки російською, я дивилась мультики російською, навчалася російською, все моє оточення завжди розмовляло російською.

Я – російськомовна українка.

Подобається це комусь чи ні, але так історично склалося і немає в тому провини моїй родини, друзів, вчителів.

З дитинства я люблю слово. Обожнювала писати твори в школі (особливо на вільну тему), завжди із задоволенням складала вірші, казки, сценарії, привітання для друзів. Російською, звісно.

Мені важливо, щоб слово було об'ємним, щоб в тексті були художні прийоми – епітети, алегорії, метафори. Щоб були яскраві образи, іронічні діалоги, неоднозначні символи.

Мені замало комунікативної функції мови, коли спілкування це обмін інформацією – як справи, скільки коштує, котра година.

Мені важливо, щоб було різноманіття синонімів, архаїзми, діалектичні причуди. Щоб був свій особистий мовний стиль, інтонаційні особливості.

На жаль я не володію всім цим мистецтвом українською. Але ж я люблю українську мову, розумію ії, поважаю, обожнюю слухати її у Львові, в Полтаві, в селищах під Харковом.

Сама ж можу лише перекладати в голові, та односкладно відповідати, просто щоб бути чемною. Та в мене це все одно найчастіше виходить розмовляти кумедно, азаровщина, а не мова. Соромно.

Років п’ятнадцять тому, мені пропонували місце собкора одного з національних каналів. Для регіонального журналіста це була непогана перспектива. Єдина умова для мене – підтягнути українську. Я накупила книжок і майже три місяці запоєм читала. Подерв'янський, Забужко, Андрухович, Ірванець, Іздрик, Дереш, Карпа.

Мені не помогло. Я все одно писала та розмовляла, як чемний гугл-перекладач. Так і не з'явилося в моій мові справжнього життя, лише словникове.

Свого часу я видала декілька книжок, російською. І точно знаю, що навіть україномовні з дитинства люди, голосно реготали над моїми оповіданнями. Я не напишу так українською, розумієте.

Я, на жаль, не народилась у Полтаві з її прекрасним суржиком, і навіть попри те, що в школі зачитувалась Котляревським, ніколи не зможу написати такі рядки "Ти знаєш, він який суціга, паливода і горлоріз". Це не перекладається!

Мій добрий знайомий зараз підробляє таксистом у Братиславі, каже коли в автівку сідають російськомовні люди, він автоматично переходить на українську. Так, цілком згодна. Я і до війни так робила за кордоном. І буду.

Я – українка. Вільна людина, яка ненавидить диктаторів та рабів.

Мені геть не подобається рагульська позиція "не вивчатиму мову тому що пішли ви в сраку". Я вивчаю мову, розумію мову, люблю ії, поважаю, щиро заслуховуюсь та зачитуюсь носіями мови.

Саме тому свої оповідання я пишу російською. Вибачте.

Підписуйся на сторінки UAINFO FacebookTelegramTwitterYouTube

Ання ГІН


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини