Українські військові під Іловайськом, 18 серпня 2014 (Фото:Максим Дондюк)

Вісім років тому Іловайська трагедія залишила в історії України серію чорних віх. Це операція з найбільшим числом загиблих за весь час АТО/ООС (до початку повномасштабного вторгнення) і приклад найпідступніших дій ворога.

До восьмої річниці боїв за Іловайськ і розстрілу "зеленого коридору" НВ нагадує про те, як розгорталися події, інформує UAINFO.org.  

Значення Іловайська в серпні 2014-го

Іловайськ — залізничний вузол в 25 км від околиць Донецька — сім вісім тому мав особливе місце на картах АТО. На початку серпня 2014 року штаб Антитерористичної операції поставив завдання військам сектору Б оточити Донецьк, взявши в півкільце основні сили «ДНР». Головною метою була спроба відрізати їх від шляхів комунікації та підкріплення на північному сході від міста (передусім траси Н21 на Торез).

Українські підрозділи повинні були зайти з двох напрямків: з півночі перекрити сполучення між Донецьком і Горлівкою, а з півдня — взяти Іловайськ, що відкривало б дорогу на Харцизьк і Сніжне. Після цього в разі успішної операції українські війська, возз'єднавшись, замкнули б Донецьк в часткове оточення.

«Поруч [з Іловайськом] - Харцизьк як на долоні, береш Харцизьк — і все, вони [сили «ДНР"] у котлі», — розповідав пізніше телеканалу 1+1 Семен Семенченко, який в тих боях командував батальйоном Донбас

Бійці батальйону Донбас в дні основних боїв за Іловайськ, 18 серпня 2014. Крайній праворуч - Семен Семенченко / Фото: Максим Дондюк

Але передовсім потрібно було взяти Іловайськ. Надію на успіх давали попередні тижні літа 2014-го, які принесли українській армії серію бойових удач. Один за іншим міста й селища Донецької та Луганської областей були звільнені від бойовиків «ДНР» і «ЛНР».

«Завдання під Іловайськом було одним з багатьох серед тих, якими ми займалися майже все літо 2014 року — армія оточила місто, а добровольчим батальйонам МВС треба було зайти і зачистити», — розповідав ВВС News Україна Роман Зіненко, тоді боєць батальйону Дніпро-1.

Однак подальші події перетворили ті серпневі тижні на трагедію, яка вплинула на хід усієї війни. «Тоді ми заходили в надії, що перемога буде за нами. Так би воно і було, якби російські війська не втрутилися», — розповідав пізніше Громадському Володимир Махоркін, боєць батальйону Донбас (в документальному фільмі Іловайськ — історія трагедії).

Його слова підтверджував Тарас Костанчук, командир штурмової групи Донбасу: «Операція була спланована непогано, я був на плануванні у [генерал-майора Руслана] Хомчака від батальйону […]. Все було нам зрозуміло: ми заходимо в Іловайськ декількома батальйонами, зачищаємо, потім заходять Збройні сили, закріплюються, і фактично ми перекриваємо останню артерію поставок російського озброєння і боєприпасів з Росії напряму в Донецьк — це був Іловайськ».

Бої за Іловайськ

Починаючи з 6 серпня українські підрозділи, що значною частиною складалися з добровольчих батальйонів, проводили розвідку боєм — намагалися оцінити сили «ДНР» в Іловайську та увійти в місто. Вже перші дні показали, що бойовики тут закріпилися набагато міцніше, ніж очікувалося, і штурм буде непростим завданням.

10 серпня розпочався новий етап битви за Іловайськ: сили батальйону Кривбас підкріпили підрозділами батальйонів Азов, Донбас, Шахтарськ, а також 51-ї бригади і 40-го батальйону ЗСУ. Уже до кінця дня українським силам вдалося зайняти позиції на трасі Іловайськ-Харцизьк на північ від міста і встановити кілька блокпостів, що полегшувало штурм міста. Ці позиції вдавалося утримувати до кінця серпня.

Протягом тих тижнів дні йшли бої і в самому Іловайську. 18−19 серпня кілька батальйонів (зокрема Донбас і Дніпро-1) змогли увійти в місто за підтримки сил ЗСУ. Українські бійці закріпилися в західній частині міста, їхнім основним форпостом була місцева школа. Тоді ж батальйон Шахтарськ, який до цього виконував маневри на відвернення уваги, зайняв залізничне депо міста.

Українські військові в школі Іловайська, 21 серпня 2014 / Фото: Максим Дондюк

Спроба увійти в східну частину Іловайська, розділеного надвоє залізничним полотном, виявилася невдалою. Саме там розташовувалися найпотужніші укріплення бойовиків «ДНР»: штурмові групи добровольчих батальйонів зазнавали втрат убитими й пораненими.

Українські сили, які утримували позиції в Іловайську, запросили підкріплення. Але пробитися в місто окремим підрозділам добробатів (серед них Миротворець, Світязь, Дніпро, Херсон) вдалося лише приблизно через тиждень.

До того часу (20-ті числа серпня) масштабне вторгнення через кордон розпочала Росія — і пік його припав на День незалежності України, 24 серпня 2014 року. Саме масовані атаки РФ зробили становище сил АТО в Іловайську безвихідним. Регулярні війська російської армії - без розпізнавальних знаків — майже безперешкодно підходили з боку Амвросіївки та Савур-могили, де оборонялися залишки українських сил на цій ділянці.

З цих днів Іловайськ та розташовані на підступах до міста підрозділи ЗСУ виявилися фактично відрізаними. Новою реальністю для українських військових у місті та навколо нього стали багатогодинні бої, шквальний мінометний і артилерійський вогонь армії РФ.

«Коли ми перебували в Іловайську, в день налічували близько 100−150 залпів [російських] систем залпового вогню Град», — розповідав Громадському Олег Штефан, боєць батальйону Донбас.

Пізніше в генпрокуратурі України встановили, що російські війська в районі Іловайська налічували тоді 3500 осіб особового складу, до 60 танків, до 320 БМД (БМП), до 60 гармат, до 45 мінометів і 5 протитанкових ракетних комплексів.

В Іловайському котлі опинилися 1200−1300 українських військових — включаючи ті підрозділи, які після наступу Росії були змушені відступити від Амвросіївки та Савур-могили. Таку оцінку давав у 2015 році Віктор Муженко, який в дні Іловайскої трагедії керував Генштабом і був Головнокомандувачем ЗСУ.

Іловайський котел і смертельний «зелений коридор»

Військовий журналіст Юрій Бутусов, бійці та командири багатьох добровольчих батальйонів згодом розповідали, що вже за перших ознак концентрації російських військ навколо Іловайська попереджали найвище командування про загрозу оточення міста.

«Ми на рівні батальйону не могли прорахувати, що росіяни введуть чотири батальйонних групи на цьому напрямку, щоб здолати опір [сил АТО], зробити цей котел і не допустити падіння Іловайська [взяття його українською армією]. Але Генеральний штаб повинен і це прораховувати — і зобов’язаний був реагувати на такі дії», — пояснював Костанчук, командир штурмової групи батальйону Донбас.

За його словами, якби від командування було дано наказ «зарийтеся, закріпіться в Іловайську і стійте на смерть — так би ми і зробили».

«Але не було цієї команди. Чекайте, чекайте, чекайте — там домовляємося, — передає він розпорядження тих днів. — Але солдату незрозуміло, що таке „чекайте“: обстріли, артилерія, міни, все падає, вибухає», — описує Костанчук ситуацію в Іловайську періоду найгарячіші фази боїв за місто. Нарешті, за його словами, надійшла команда виходити з міста.

Українські військові під Іловайськом / Фото: Віктор Муженко via Facebook

27 серпня сили ЗСУ востаннє спробували прорвати зовні кільце навколо Іловайська, щоб допомогти військовим, які туди потрапили. Однако вони були розбиті та зазнали важких втрат.

28 серпня українське командування вирішило залишити Іловайськ і спробувало домовитися з російською стороною про вихід бійців з оточення. Було узгоджено маршрут відступу українських сил з котла «зеленим коридором» (двома маршрутами). Спочатку передбачалося, що війська вийдуть у повній амуніції, зі зброєю. Однак пізно ввечері 28 серпня Муженко отримав від РФ вимогу, щоб війська виходили беззбройними. «На мене вийшов перший заступник начальника Генштабу ВС РФ генерал Богдановський, і сказав, що умови змінюються, вихід можливий тільки за умови, що техніка і озброєння залишаються», — розповідав Муженко.

Читайте також: Снєгирьов: Витоки Іловайської трагедії – в політиці демілітаризації сходу

За його словами, ЗСУ визнали вимогу «неприйнятною»: замість цього вирішили «йти на прорив, який повинен був початися о 3 годині ночі 29 серпня». «Він [прорив] не почався. Тому що на нижчому рівні було прийнято рішення виходити під гарантії російської сторони», — пояснював колишній Головнокомандувач ЗСУ.

У ніч на 29 серпня Володимир Путін звернувся до бойовиків (т.зв. «сил ополчення») із закликом відкрити гуманітарний коридор для оточених українських військових. Насправді ж коридор став пасткою: російські війська відкрили вогонь, розстрілявши українські колони на марші.

У вогневому мішку, який практично не залишав шансів вижити, опинилися обидві колони, що виходили з Іловайська через Многопілля до Новокатеринівки — двома різними заздалегідь узгодженими маршрутами. Російські війська знищили майже всю техніку як у північній колоні Булава, так і в південній колони Вітер. Обстріл вели з танків, мінометів, гранатометів, стрілецької зброї.

«Найбільше запам’ятався „зелений коридор“. Це був масивний вогонь в наш бік, нас розстрілювали. Техніка і люди розліталися на шматки», — цитував 5 канал Олександра Федорченка, учасника боїв за Іловайськ.

«З нами йшов КамАЗ з пораненими, який ми позначили білим прапором з червоним хрестом, щоб його не обстрілювали. Вже потім його одним із перших і підбили — легка ціль», — згадував український військовий Сергій Міщенко в розмові з ВВС News Україна.

«Все повністю прострілювалося […]. З правого боку нас обстрілювала важка артилерія, а з лівого — стрілецька зброя. Люди [сили противника] були підготовлені до нашого відходу. Позаду нас йшла БМП ЗСУ — пряме попадання в неї, ніколи не забуду крики та стогони в цій машині. Ми були, звичайно, в шоці», — розповідав Олег Штефан з батальйону Донбас.

Десятки військових, що вижили після цього розстрілу, потрапили в полон, який для багатьох з них тривав довгі місяці. У перші дні після Іловайської трагедії бойовики відпустили лише жменьку жінок і поранених, передавши їх Червоному Хресту.

Читайте також: Українське розслідування Іловайська до болю нагадує путінське "она утонула", – журналістка 

«Укропи, вішайтеся, ми їдемо вами топити печі в Донецьку», — передає Штефан слова бойовиків «ДНР» з підрозділу «Мотороли» (Арсена Павлова), які після атаки сил РФ захопили його в полон разом з іншими українськими бійцями.

Згідно з даними Національного військово-історичного музею та Офісу генпрокурора, за весь час Іловайської операції (6 серпня — 31 серпня) загинуло 368 українських військових (понад 250 — при виході з коридору). Понад 400 бійців було поранено, близько 300 — потрапили в полон. Ще 18 досі вважаються зниклими безвісти.

Розслідування трагедії та її наслідки

Іловайська трагедія, яка до лютого 2022 року залишалася найбільшою одномоментною втратою ЗСУ в історії незалежної України, мала істотний вплив на ситуацію в АТО. Через короткий час після тих подій, на початку вересня 2014 року, був підписаний Мінський протокол, а згодом і Мінські угоди, які пізніше неодноразово викликали критику і в межах яких Україна досі змушена шукати шляхи врегулювання війни на Донбасі.

Восени 2014 року спеціальна слідча комісія Верховної Ради дійшла висновку, що частина відповідальності за наслідки Іловайського котла несуть ексміністр оборони Валерій Гелетей і начальник Генштабу Віктор Муженко. На думку членів парламентської комісії, вони мали б адекватніше відреагувати на інформацію про вторгнення російських військ під Іловайськом. Після цього Гелетей пішов у відставку.

Влітку 2020 року в Офісі генерального прокурора України за підсумками досудового розслідування Іловайської операції назвав агресію Збройних сил Росії головною причиною її трагічних наслідків. Також Офіс генпрокурора готується розсекретити матеріали про Іловайський котел.

Читайте також: Арестович розповів, як можна було уникнути Іловайської трагедії. ВІДЕО

Михайлівського собору в Києві, 2019 рік / Фото: Сергій Нужненко / RFE / RL

Навесні 2021 року Україна направила до Міжнародного кримінального суду в Гаазі докази військових злочинів РФ і підконтрольних їй бойовиків під час евакуації українських військових в районі Іловайська.

Представникам РФ і бойовиків «ДНР» закидають не тільки тортури щодо полонених і поранених українським військових, але й порушення статті 37 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій 1949 року, яка забороняє «вбивати, завдавати поранень чи брати в полон противника, вдаючись до віроломства».

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube