Булгаков і Толстой. Джерело: Вікіпедія

Трохи роздумів про анонсовані Міносвіти зміни у шкільній програмі з літератури

Моєму синові дев`ятнадцять і він, серед іншого, любить рок-музику. Це нормально і для його віку, і для старших, і для молодших. Так само нормально цікавитися класикою жанру, і якось він зацікавився українським роком. Сказати, що Брати Гадюкіни це любов — нічого не сказати. Син переслухав усю спадщину «гадів», дещо — по кілька разів і одного разу поділився позитивними враженнями про пісню Міську, вважай з їхнього дебютного альбому, записаного 1989 року. Рік тут грає велике значення, бо в Україні вже так звана перебудова, але ще — Радянський Союз. Отже, Брати Гадюкіни — це українська рок-класика. Проте зміст пісень, які досі є хітами, невід`ємний від радянських реалій, глибоко занурений у радянський контекст і критичність текстів по відношенню до радянської дійсності треба пояснювати додатково, пише для НВ письменник Андрій Кокотюха, інформує UAINFO.org.

Що я і зробив. Я пояснив синові, що Місько, якого рокери закликають бути обережним і не піддатися перебудовчій ейфорії та не уявити себе всемогутнім — це не хто інший, як тодішній Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов. А герой пісні розчарувався в його обіцянках змінити країну на краще. Бо насправді за красивими словами не стоять відповідні справи і нічого не міняється.

Таким чином, уже друга пісня дебютного альбому українських рокерів, що народилися і виросли в СРСР, має політичний підтекст і є зразком тогочасної політичної сатири. Яку в свої дев`ятнадцять зрозумів та миттю прийняв на ура я. І яку, на щастя, не відразу зрозумів у цьому віці мій син. Думаю, його ровесники мислять так само. Тобто, абсолютно вільними від радянського контексту категоріями.

Читайте також: Булгаков бреше, подекуди у дрібницях, але насамперед загалом – Макаров

Наведений приклад прямо стосується анонсованих Міносвіти змін у шкільній програмі з літератури. Рішення залишити там кілька російських авторів викликала шквал цілком зрозумілого обурення не лише в соцмережах, а й ефірах телеканалів, які вважаються в Україні опозиційними. Але навіть авторитетними інтелектуалами та лідерами думок у всій цій колотнечі не взята до уваги важлива деталь. А саме — жодного власне російського класика — ну, того, кого таким прийнято вважати, на кшталт Пушкіна чи Толстого, — в переліку нема. Натомість є питомо український класик Микола Гоголь, який перед Україною завинив лише мовою написання Вечорів на хуторі близ Диканьки, Вія і Тараса Бульби. Беріть українські переклади, яких чимало і вони якісні - і вперед, любіть українське. Решта ж залишених авторів насправді радянські. Включно з головним подразником Михайлом Булгаковим.

Так, Булгаков — радянський, попри неприховане тяжіння до білогвардійщини. Всі свої твори, як прозу, так і п`єси, він створив на радянському матеріалі, під впливом саме радянської влади і замішував сюжети на знайомих йому радянських реаліях. Швондер із Собачого серця — голова домового комітету, домкому. Професор Преображенський критикує алкогольний напій міцністю 30 градусів — так звану риківку, першу горілку в новоствореному СРСР, яку після тривалого аж від 1914 року сухого закону дозволив випускати тодішній голова ради міністрів Олексій Риков. Її з огидою згадує у своєму щоденнику 1924 року сам Булгаков. Нарешті, культова для кількох радянських читацьких поколінь Майстер і Маргарита — не що інше, як радянський різновид фентезі, з увагою до сучасних автору і зовсім не зрозумілих сучасним першому поколінню української Незалежності радянських реалій. Кіт Бегемот у одній із найвідоміших сцен нічого не робить, сидить і лагодить примус. Ровесники мого сина примуса в очі не бачили й не знають, як він — чи воно? — працює.

У тих самих реаліях розгортається дія іншого пропонованого для сучасних школярів радянського твору — авантюрно-сатиричного роману Ільфа і Петрова «12 стільців». Так, я читав його школярем. Читав не раз, не два і навіть якось в українському перекладі. Книжка ця належала до радянського книжкового дефіциту, задля можливості купити її треба було здати 20 кілограмів макулатури, текст розтяганий на цитати й ними досі оперують люди, чиє життя припало на радянську добу.

Читайте також: Як з українців "хохлів" робили, або "Україна очима російської літератури"

Проте не так давно я прочитав дослідження про період НЕПу — нової економічної політики, оголошеної в перше радянське десятиліття. І там ілюструвалася й детально пояснювалася природа тих чи інших епізодів, фрагментів та сюжетних ходів культового радянського роману. Після чого усвідомив: про НЕП треба вчити на уроках історії. Натомість художній твір, глибоко занурений в непівську епоху, сучасні українці нехай читають уже в дорослому віці, за бажанням. Наші школярі цього просто не зрозуміють. А якщо контекст твору не зрозумілий, читати не тягне.

Ільф і Петров дозволяли багатьом українцям у радянський час не втратити почуття гумору. Пісні Володимира Висоцького багато кому допомогли не втратити себе й дозволяли критично осмислювати сьогодення. Діти Арбату Анатолія Рибакова стали першим вікном у жахливий світ сталінізму, до речі - ігнорованого пізнім Булгаковим. Парадокс, але Собаче серце раннього Булгакова дало визначення й діагноз радянській владі та штучно створеній радянській людині. Тексти Сергія Довлатова стали еталонними, коли треба було показати абсурд радянського способу життя і руйнівну для людини сутність радянських реалій. Але ця та інша подібна література нежиттєздатна без відповідного середовища.

Життя в СРСР було влаштовано неправильно. Інакше, ніж у відкритому цивілізованому, хай не бездоганному демократичному західному світі. Інакшість ця — зі знаком мінус. Але не розуміючи, не відчувши свого часу всієї цієї інакшості на власній шкурі, не зрозумієш і книжку чи фільм радянського автора. Чи потрібно нашим дітям це розуміти? Звичайно — тут допоможуть згадані вже уроки історії. Її правильне викладання. Ну, а без Остапа Бендера чи надривного хрипіння Висоцького з його дуже актуальним у ті часи всё не так, ребята наші діти обійдуться. Без значних втрат від цього для власного культурного розвитку.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube