Затримання в Лондоні з подальшим звільненням під заставу російського олігарха Михайла Фрідмана, якого звинувачують у причетності до відмивання грошей, знову нагадало про могутніх людей, чиї капітали стали фундаментом для становлення нинішнього російського режиму.

У перші місяці після війни говорили, що якщо впливати на російських олігархів, вони зможуть вплинути на Кремль і змусити Володимира Путіна припинити війну. Це були наївні очікування. Російські олігархи не просто втратили політичний вплив. Вони самі відмовилися від нього, — пише Віталій Портников для Радіо.Свобода, інформує UAINFO.org.

У цьому, власне, було значення путінських «реформ» початку тисячоліття. Коли російський президент говорив про «рівновіддаленість» олігархів, які до його приходу до влади мали великий вплив на політику, мав на увазі відмову від втручання в обмін на великі гроші. Тих, хто не погоджувався, фактично позбавляли більшої частини власності. Володимира Гусинського та Бориса Березовського змусили виїхати. Михайло Ходорковський опинився на довгі роки у в’язниці, а потім теж змушений був залишити Росію.

Але тепер, здається, очевидним, що мали рацію Гусинський, Березовський і Ходорковський, а не Фрідман, Абрамович чи Потанін. Відмова від впливу привела до суттєвих репутаційних втрат для кожного російського олігарха. Багато хто опинився під санкціями і практично втратив перспективу стати добропорядним західним бізнесменом.

А випадок Михайла Фрідмана показує, що кожен із олігархів може будь-якої миті стати об'єктом пильної уваги західних правоохоронних органів.

При цьому й відмежуватися від Росії так, щоб твоя громадянська позиція стала очевидною, не може жоден із російських «олігархів», який був пов’язаний з владою. Важко сказати, чого більше в цій мовчанці - зв’язку з Кремлем чи страху перед Кремлем. Але одне очевидно — про політичний вплив і навіть про позицію таких, як Михайло Фрідман, говорити не доводиться.

А політичний вплив, мабуть, найвідомішого з олігархів єльцинських часів — Романа Абрамовича — полягає в кулуарній участі у переговорному процесі, але аж ніяк не у публічному засудженні війни. При цьому спостерігачі щоразу задаються питанням про мотиви, якими керується Абрамович. Чи хоче він дійсно зупинити війну чи своєю участю в переговорах «відсуває» санкції та отримує додатковий час для порятунку своїх капіталів.

При цьому і в Кремлі аж ніяк не поспішають прийти на допомогу товстосумам, які опинилися в непростій ситуації на Заході. Навпаки, Володимир Путін зацікавлений у західному тиску на «олігархів», щоб ті були змушені перевести всі свої заощадження до Росії і зосередитися на розвитку російської економіки та фінансового сектора. При цьому кожен із бізнесменів буде під опікою російських спецслужб і його бізнес можна буде у будь-який момент відібрати, якщо він сподобається друзям Путіна.

Крім олігархів 90-х, є ще й близькі друзі Путіна

Про цих друзів — особлива розмова. Крім олігархів 90-х, кожен із яких є важливою фігурою в конфігурації фінансів та промисловості Росії, є ще й близькі друзі Путіна, які стали мільярдерами саме через особливі особисті стосунки із російським президентом. Про кожного із цих людей відомо не так багато. Друзі Путіна не прагнули ставати публічними фігурами і не позиціонуються як частина західного істеблішменту. Ймовірно, відраза Путіна до Заходу була добре знана ними завжди.

Про одного з таких друзів — мільярдера Юрія Ковальчука — днями опублікувало велику статтю американське видання Wall Street Journal. Журналісти видання запевняють, що саме Ковальчук був тією самою людиною, яка переконала Путіна розпочати масштабне вторгнення до України. І в цьому висновку — явне нерозуміння механізмів російської влади.

Ковальчуку ні в чому не треба було переконувати Путіна. Путін, як і інші ветерани КДБ-ФСБ, щиро впевнений у «штучному» характері Української держави та народу, і може вважати, що приєднання українських земель до Росії - це його історична місія. І радитися про те, як краще цю місію здійснити, Путін буде з такими самими вихідцями із системи державної безпеки. Ці люди — не просто колеги, а й однодумці.

Однак Ковальчук чудово знає інше: бути однодумцем Путіна — це й означає заробляти мільярди. Жодного іншого шляху до багатства у цієї людини просто немає. Тому підтримувати Путіна в його агресивних планах та допомагати в їхньому здійсненні для Ковальчука це насамперед великий бізнес.

Олігархи часів Єльцина могли обійтися без Путіна. Але вони віддали російському президентові політичний контроль і втратили залишки впливу на події, обміняли байдужість на мільярди. Олігархи часів Путіна не можуть обійтися без свого покровителя, і тому в усьому з ним згодні. Представники обох груп — співучасники Кремля у розпалюванні цієї жорстокої війни.

Опубліковано з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube