Європейська реконкіста та архівація Московії-РФ

Усі війни закінчуються переговорами – це твердження після російського вторгнення 24 лютого раптом стало аксіомою та банальністю, попри те, що воно хибне. Не все, і не завжди. 

Про це у власному блозі пише історик Сергій Климовський, інформує UAINFO.org.

Римляни без жодних переговорів зрівняли Карфаген із землею і засипали місце, де він стояв, сіллю. Війна Олександра Македонського з Перською імперією Дарія закінчилася також без переговорів. Імперія Дарія була просто окупована і на сім років приєднана до Греко-македонського царства, а після смерті Олександра розділена його сподвижниками.

У 1477 р. Луї XI, коронований з подачі Жанни Д'Арк, захопив частину володінь герцога бургундського Карла Сміливого після його загибелі в битві при Нансі зі швейцарцями, яких фінансував. Захопив без жодних переговорів з його дочкою Марією, яка жила у Фландрії та всупереч її протестам. Луї XI назвав це захоплення земель та їх поділ з австрійцями захистом інтересів Марії, але захопити Фландрію та Марію не ризикнув. Список можна продовжити.

У більш близькі часи Друга світова війна закінчилася капітуляцією Німеччини, а не переговорами з нею. Антигітлерівська коаліція в ніч із 7 на 8 травня просто продиктувала умови здачі німецької армії та розпуску її уряду. Без переговорів закінчилися радянсько-афганська війна 1979-1989 років. і китайсько-в'єтнамська війна 1979 р. Новий виток 1946-1950 р. у громадянській війні в Китаї, що йшла з перервами з 1927 р., теж закінчився без переговорів між комуністами та націоналістами. У результаті Пекін і Тайбей досі сперечаються, хто справжній Китай.

Читайте також: "Активна фаза почнеться найближчими днями": Пригожин заявив, що контрнаступ ЗСУ вже триває

Війна у Затоці 1990-1991 р. теж закінчилася без переговорів ООН із Хусейном. Вона закінчилася тим, що Хусейн без жодних переговорів та умов оголосив 28 лютого 1991 р. про свою капітуляцію та визнання всіх резолюцій ООН щодо Кувейту, прийнятих ще в серпні 1990 р., у тому числі з вимогою негайно вивести війська Іраку. Перед цим Хусейн 26 лютого привітав по радіо іракців з перемогою над військами ООН, але зауважив, що армія пішла з Кувейту, щоб покращити свої позиції. Через 48 годин все те ж радіо повідомило про капітуляцію. Підписання паперів про капітуляцію відбулося 3 березня на іракській авіабазі Сафван, зайнятій військами ООН. Друга війна Коаліції з Хусейном у 2003 р. закінчилася для нього також капітуляцією без жодних переговорів.

Хусейн, як і путін, спочатку теж розповідав півроку ООН, що вивести війська з Кувейту він не може, оскільки кувейтці самі на п'ятий день окупації прийшли до нього з проханням прийняти їх до складу Іраку, бо давно про це мріяли. Хусейн, як і путін, теж розповідав, що змінити вже нічого не можна, бо в конституції Іраку записано, що Кувейт – це його дев'ятнадцята провінція, а конституція – це воля народу і він проти народу не піде. Тим більше, що це воля не лише іракського, а й кувейтського народу.

Отже, не всі війни неодмінно закінчуються переговорами. Багато їх закінчується капітуляціями. Статистика, скільки війн закінчилося переговорами, скільки капітуляцією, а скільки закінчилося іншими способами, навряд чи існує.

Відсутність статистики та недбале поводження з фактами – перша причина появи хибного твердження, що всі війни обов'язково закінчуються переговорами. Друга причина – бажання Москви якнайшвидше їх розпочати, яке в неї з'явилося вже 27 лютого, коли вона зрозуміла, що вторгнення в Україну пішло не за планом і Київ захопити не вдається. Тоді в Кремлі впали в розгубленість і почали вимагати переговорів, на яких Україна віддасть РФ близько 18% своєї території, щоб поки що на цьому закінчити війну. Саме поки, оскільки бувають затяжні війни, про які складно сказати, закінчилися вони вже чи ще ні.

Найпопулярніший приклад – Столітня війна, яка йшла між Англією та Францією та їх союзниками. У підручниках і довідниках традиційно пишуть для спрощення, що вона почалася в 1337 і закінчилася в 1453. Але історики давно заявляють: вона закінчилася на двісті років пізніше - в 1628, коли кардинал Рішельє відбив у англійців і гугенотів порт Ла- Рошель і повернув його під суверенітет Франції. Отже, її можна називати Трьохсотлітньою, а не Столітньою. Столітньою її назвали спочатку лише тому, що в 1453 ніхто не передбачав, що в 1558 французи повернуть собі порт Кале, а в 1628 Ла-Рошель. Так як за двісті років усі звикли називати її Столітньою, то ця традиція збереглася, але навіть просунуті шкільні вчителі в СРСР уточнювали, що реально ця війна закінчилася в 1628 р. Тим, хто жив між 1337 і 1453 р. і на думку не спадало, що вони живуть у Столітню війну, оскільки до її завершення залишалося кілька десятиліть.

Читайте також: Путін вже зрозумів, що на нього чекає провал у війні – експерт

Інший приклад затяжної війни – три Пунічні війни між Римом і Карфагеном, що йшли загалом 118 років. Притому, що це була одна війна, яка закінчилася не переговорами, і навіть не капітуляцією, а повною ліквідацією Карфагена. 

Сучасна російсько-українська війна також як мінімум продовження війни 1918-1921 р. між РРФСР і УНР. Об'єктивніше вона йде з Конотопської битви 1659 р. Її можна вважати і дуже довгою хвилею від революції 1648 р. як спроби українців створити більш демократичну державу, ніж те, якою була Річ Посполита, оскільки зсередини за п'ять років демократизувати її не вдалося. Тож це не перше зіткнення української демократії з московським авторитаризмом.

В історіософському контексті поточну російсько-українську війну можна назвати також Європейською реконкістою. Тобто поверненням європейцями своїх земель, права на життя та свобод, яких Московія з 1487 р. намагається їх позбавити. Велике князівство Московське в 1480 р. відкололося від Золотої орди після стояння на Угрі і вже з 1487 р. її правитель Іван Перший або Третій, залежно як вважати, розпочав похід на захід з Прикордонної війни з Великим князівством Литовської та московсько-новгородської війни 1477 -1478 р.

Вся історія Московії-Росії надалі – це її спроби завоювати та підпорядкувати європейців будь-якими методами. Нинішня російсько-українська війна, розпочата РФ 20 лютого 2014 р. із захоплення Криму, – чергова така спроба із застосуванням нових методів.

Москва офіційно оголосила про початок нового витка в цій багатовіковій війні, висунувши 17 грудня 2021 р. ультиматуми до НАТО: ніколи не приймати в нього Україну і відмовитися захищати ті країни, які вступили до Альянсу після 1997 р. Першою саме Москва заговорила про війну Заходу зі Сходом. Восени 2022 р. вона увійшла в раж і заговорила ще й про війну "глобального Півдня" із Заходом.

Читайте також: Підкорення України залишається метою Путіна, провоєнні кола в РФ закликають його до внутрішніх "сталінських" репресій – ISW

Усі такі наративи про війну Заходу, Сходу та Півдня – це не лише визнання Москвою факту своєї 500-річної експансії до Європи, а й спроба знайти для неї щоразу нове ідеологічне обґрунтування. Москва не може визнати, що вона хоче захопити Європу, а не навпаки. Тому Москва вкотре створює хибні поняття та смисли, а потім сама оперує цими конструкціями і прагне нав'язувати їх усім.

Якщо на початкових етапах Москва використовувала для виправдання своєї експансії наративи про "істинну віру", династичні претензії Рюриковичів на Київ та інші конструкції аж до переробки марксизму, то після краху СРСР з його комуністичною ідеологією їх застосування стало неефективним. Тому вона споруджує нові конструкти з війни Заходу, Сходу та Півдня, при невідомо куди подівшійся Півночі, і так далі, аж до сексу.

Комічно, але секс став активним і, схоже, останнім "ідейним" аргументом Москви для виправдання її експансії. Із відмови Європи від регулювання державою сексу Москва створила для себе виправдання масових вбивств українців та погроз відправити Британію на дно морське. Держдума 2020 р. записала в конституції РФ, що шлюб – це виключно секс між чоловіком і жінкою. Залишилося лише внести до конституції РФ список поз, схвалених державою, оголосити "Камасутру" екстремістською літературою та створити у ФСБ спецпідрозділ по боротьбі із сексуальним екстремізмом та його пропагандою.

Держави Європи, незважаючи на постійний військовий тиск Московії, ніколи не складали загальний план ні реконкісти, ні тим більше завоювання РФ. Якби такий план існував, наприклад, у Алена Даллеса, першого директора ЦРУ, то за наявності у США ядерних бомб та їх відсутності в СРСР його реалізували б ще в 1950-ті. Але план Даллеса з'явився лише наприкінці 1980-х та в умах радянських ідеологів.

До цього протистояння Московії та звільнення від її ярма було проблемою прифронтових держав чи завойованих нею народів. Сильні держави - Великобританія та Франція у XIX ст. співчували повстанням поляків, але не надавали їм реальної допомоги. Інші держави не робили й цього. Європа та Америка настільки були зайняті собою, що ніяк не відреагували на геноцид українців та Голодомор. Після початку Другої світової війни нікому не було справи до масових депортацій Москвою латишів, литовців та естонців. Навіть латиноамериканцям, які у війні не брали участі. Системний підхід до російської загрози став формуватися лише зі створенням НАТО. Його створення і було першою відповіддю на небезпеку. До НАТО європейці зазвичай прагнули використовувати Московію як союзника у своїх міжусобних війнах. Почали з використання Московії проти Швеції, а дійшли союзу Гітлера і Сталіна проти демократії.

Але НАТО обрало стратегію глухої оборони, а не реконкісти. Найвідоміший приклад агресивності НАТО – це мова Джорджа Буша 1 серпня 1991 р. у Києві із застереженням українцям від "самовбивчого націоналізму", виголошена за три тижні до розпаду СРСР. Європейці 1991 р., на відміну США, дивилися на можливий розпад СРСР вже інакше. 

Європа та США близько 200 років виходили з того, що Московія-Росія раніше чи пізніше, миттям чи катанням, але цивілізується. Тому своє завдання вони бачили у тому, щоб лише всіляко стимулювати та підтримувати такі тенденції в ній. Спочатку вони підтримували європейський вибір царя Петра, потім позитивно ставилися до німкені Катерини ІІ, якій Англія допомогла стати самодержицею і швидко розчарувалася. Після Кримської війни не загнали під санкції, а ділилися технологіями та схвалювали європейські реформи Олександра ІІ. У Франції та Великобританії вважали, що внаслідок Кримської війни змогли направити Російську імперію слідом за Османською шляхом реформ.

У США падіння самодержавства у лютому 1917 р. сприйняли як величезний прогрес і до перевороту більшовиків поставилися загалом доброзичливо, оскільки помилково вважали їх просто радикальними демократами. Власне самі більшовики довго себе саме так і позиціонували. Тільки після перевороту Ленін зізнався, що вони не соціал-демократи, а комуністи, але мало хто розумів, що це означає.

Після 1991 р. Європа та Америка були в захваті від європейського вибору Єльцина, а в лютому 2009 р. Барак Обама пробачив Москві вторгнення до Грузії та оголосив про "перезавантаження" з надією зберегти європейський вибір РФ. Навіть після анексії Криму зберігалася ілюзія чи надія, що санкціями та "Північним потоком-2" згодом усе можна буде виправити. Ця надія померла після вторгнення 24 лютого, а коли РФ у вересні підірвала труби "Північного потоку" та розпочала акцію "Заморозь Європу", то померла навіть ілюзія.

Ядерний шантаж, наративи про війну "глобального Півдня", ракетний терор по містам України та інші дикі витівки Москви змушують передусім Європу переглянути своє ставлення до проблеми "росія". Необхідно поставити остаточно крапку не тільки в нинішній російсько-українській війні, а й експансії Московії на захід, що йде з 1487 р. Займатися цим доведеться саме Європі, якщо вона не хоче, щоб Швейцарію та Австрію позначали на карті як новий суб'єкт РФ – Альпійський край.

Москва вже запровадила назву Псковсько-Чудське озеро. Якщо РФ збережеться ще двадцять років, то у її школах вивчатимуть битву Олександра Невського на Псковському, а  не на Чудському озері, і естонці, літописна чудь, зникнуть так само безслідно, як і вісь. Зникнуть, притому, що чудь, вісь, словени, що прийшли на Новгородчину з польського Помор'я, і якась частина кривичів, предків литвинів-білорусів, були тими, хто закликав Рюрика з братами та створив державу з центром у Ладозі. Жоден рус у творцях " російської держави " літописом не згаданий. Отже, естонці та поляки, як співавтори Ладозького проекту з датчанином та варягом Рюріком-Рьоріком, мають усі права на закриття його продовження у вигляді РФ. Інакше буде як із умовними китайцями, яким їхній перший імператор Цінь Шихуанді так стер національну пам'ять, що про те, що було до нього, здогадуються лише археологи.

Тому зараз цілком логічно говорити про Європейський реконкіст. При чому не тільки про територіальний, а й соціально-політичний або якщо узагальнено, то про цивілізаційний. У Кремлі чудово усвідомлюють у чому суть, так би мовити, наших суперечностей. Тому Кремль періодично щось вигукує про якусь особливу радянську чи російську цивілізацію, а путін нервово бурмоче, що йому не потрібен світ, де не буде Росії. Світу, чи всесвіту, як це поняття точніше передає українську мову, кровожерна химера "Росія" теж не потрібна, виходячи із 500 років досвіду знайомства з нею. Тому слід відповісти путіну та його зграї взаємністю, і відправити РФ у Вірій. Сенс українського слова "Вірій" можна мовою програмування описати як місце зберігання утиснутих та заархівованих файлів, якими дуже рідко користуються десь у віддаленій "хмарі".

У такому історичному контексті поточна російсько-українська війна завершиться не переговорами і навіть не капітуляцією РФ, а її ліквідацією з глибоким архівуванням в "хмару", якщо продовжити аналогію з комп'ютерними технологіями. Складні переговорні комбінації за участю Макрона, Сі Цзіньпіна, Лулу да Сілви, Орбана, Папи Римського Франциска з секретною місією та іншими учасниками, що вибудовуються зараз, - це лише один із шляхів до архівації РФ. До того ж не головний і не єдиний.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube