Ця історія про дивовижне "воскресіння", яку розповіли журналісти ТСН, розчулила мережу, пише OBOZREVATEL, інформує UAINFO.org.

Для Андрія того дня порятунок дійсно став  дивом: зі 30 воїнів, які того дня потрапили під ворожий авіаудар, за словами захисника,  вижили лише він та один з його побратимів.

На початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Андрій Грицайчук перебував на заробітках за кордоном, у Литві. Коли росіяни почали завдавати ракетних ударів по всій території України, зокрема, й по Рівненщині, його дружина Ольга з двома дітками виїхала до чоловіка.

"То ми вже не знали що нам робити, я вже й плакала, бо вагітна була", – зізнається дружина Андрія.

Однак Андрій вирішив, що має повернутися в Україну, яка опинилася у біді. Ольга відмовилася відпускати його самого, тож додому приїхала уся родина. У рідному селі Андрієві вручили повістку – і він пішов захищати Україну.

"У мене немає такого поняття, щоб за дітей ховатися, їх навпаки потрібно захищати, щоб вони цього не бачили", – пояснив Андрій, чому пішов воювати попри те, що має трьох дітей.

На службу Андрій потрапив до одного зі штурмових підрозділів. Його група тримала ділянку фронту на Луганщині. І одного дня у квітні захисники потрапили під авіаційні удари росіян.

"По рації передали, мовляв, ховайтеся злетіла авіація", – пригадує Андрій.

Під час того удару переважна більшість побратимів Грицайчука загинули. За його словами, з 30 воїнів вижив лише він та ще один військовослужбовець. Однак Андрія спершу теж записали у загиблі. І сповістили про це його родину.

"Військовий, який прийшов, каже: сядьте – і я вже почала плакати", – пригадує дружина Андрія Ольга.

Намагаючись примиритися з тяжкою втратою, родина Андрія почала готуватися до його поховання. Однак за п'ять днів після звістки про загибель воїна їм зателефонували.

"Ваш чоловік лежить тяжко поранений, без свідомості в Києві в лікарні", – пригадує розмову дружина Андрія.

Ольга одразу ж поїхала до столиці, щоб побачити коханого, якого, як гадала, втратила назавжди.

"Я заходжу до палати, він такий лежав, очі трохи були відкриті, я почала плакати", – каже Ольга.

Уже кілька місяців Андрій Грицайчук відновлюється після поранень. Поставити його на ноги допомагали медики з Дніпра, Львова та Києва. Позаду – не одна операція. Лікарі лише не беруться витягувати один з осколків, що застряг у воїна в голові: діставати його може бути значно небезпечніше, аніж залишити. 

Після поранень у воїна порушено руховий центр. Однак нестримне бажання самого Андрія, примножене на любов дружини та трьох дітей, наймолодшому з яких усього рік від народження, допомогли Грицайчуку стати на ноги.

Нині він проходить реабілітацію на Рівненщині. І готується виконати "надважливе завдання", поставлене перед ним медиками: пройти без допомоги палиці 300 м.

"Найбільша втіха для чоловіка, коли з лікарні його відпускають на кілька днів додому. А бажання в нього одне – найшвидша перемога України і щоб побратими були живі. "Ми за них також молимося, не за своїх тільки чоловіків, за всіх молимося", – каже родина", – розповіли журналісти.