Загострення кризи між Китаєм і Філіппінами в Південно-Китайському морі — президент Філіппін Фердинанд Маркос-молодший назвав ситуацію "жахливою" — нагадало мені про те, як загострювалася ситуація в Чорному морі, — пише Віталій Портников для Крим.Реалії, інформує UAINFO.org. 

Росія діяла послідовно. Спочатку встановила фактичний контроль над чорноморським узбережжям Абхазії. Потім домоглася від України згоди на збереження бази Чорноморського флоту в Криму і домовленостей про відмову від проведення морського кордону між двома країнами в Азовському морі. У 2014 році був окупований і анексований Крим. А 2022 року Росія зайняла всю територію навколо Азовського моря.  

Китай, гадаю, поки що просто перевіряє, як реагуватимуть його сусіди на жорсткі дії і готовність розв’язувати непрості питання розмежування акваторій у Південно-Китайському морі силою. І якщо побачить, що жодної серйозної реакції не буде, то, впевнений, почне просуватися далі шляхом ескалації. Зрештою, почнеться серйозна конфронтація — вже не з сусідами, а з куди більшими гравцями. Коли щодня підвищуєш ставки, як правило, пропускаєш той момент, коли потрібно зупинитися — це закон будь-якої агресивної політики.

Саме тому порушення міжнародного права, готовність обмежувати інтереси слабших у військовому плані сусідів, упевненість у шантажі як найефективнішому інструменті політики — все це, упевнений, має зустрічати відсіч. І не через десять років, а відразу, коли агресор ще перевіряє світ на готовність реагувати.

Реакція на анексію Криму, як ми пам’ятаємо, була дуже обережною. Навіть на Заході було чимало тих, хто намагався «зрозуміти» Володимира Путіна і згадати про «історичні претензії» Росії. Та й запроваджені після анексії санкції залишали бажати кращого. Складалося відчуття, що карають не державу, яка порушила міжнародне право і відхопила територію іншої держави, а якусь групу змовників.

Наслідки цієї обережності, як бачимо, не змусили на себе чекати. І в самому Криму, і на українському Сході, і в басейні Чорного моря. А зрештою — призвели до великої війни, політичного виходу з якої не проглядається.

Але найголовніше — так це те, що путінський приклад виявився, як і слід було очікувати, заразливим. Що багато лідерів намагаються розв’язувати складні питання силою. Що питання міжнародного права, договори й домовленості відступають перед можливістю якщо не анексувати, то шантажувати анексією — як Венесуела Гаяну, наприклад.

І зрозуміло, що такі держави, як КНР, взагалі вважають, що ризикують далеко не всім. До прямої конфронтації з Китаєм, як і до прямої конфронтації з Росією, мало хто прагне. А той, кому намагаються зайвий раз не відповідати, впевнений, може дозволити собі багато чого.

У результаті світ опинився в дуже небезпечній ситуації. Кризи стають нормою політики, зіткнення відбуваються і на суші, і на морі. Президент Філіппін, думаю, має рацію: це справді жахливо. Ось тільки потрібна не констатація факту, а розуміння того, як повернутися до нормальності. І, можливо, потрібно починати з відновлення норм міжнародного права? З Криму? З безпеки Чорного моря?

Опубліковано з дозволу Радіо Свобода / Радіо Вільна Європа, 2101. Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube