Законопроект Тигипко может узаконить торговлю людьми
Прийнятий у першому читанні законопроект «Про зайнятість населення» пропонує молодим спеціалістам півроку працювати безкоштовно та може узаконити приховану торгівлю людьми.
08 червня 2012 року Верховною Радою України був прийнятий у першому читанні внесений Кабінетом Міністрів України проекту Закону України «Про зайнятість населення» (реєстраційний номер 10497-1 від 22.05.2012 року).
На нашу думку, цей законопроект мав би бути відхилений або хоча б направлений до Кабінету міністрів України для суттєвого доопрацювання.
Така наша позиція пов’язана із наступними причинами.
По-перше, цей законопроект «Про зайнятість населення» має наднизьку юридичну якість. Навіть норми-дефініції (тобто норми, в яких наведено визначення юридичних категорій, понять, термінів) у цьому законопроекті виписані таким чином, що виникає багато сумнівів стосовно наявності елементарних юридичних знань у авторів законопроекту. Для прикладу, наведемо деякі зауваження Головного науково-експертне управління з цього питання:
- «базовий для вірного розуміння та застосування цього Закону термін «безробіття» визначається як «соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування», що більше відповідає прийнятому у соціології методу визначення. У правовому розумінні визначення цього поняття має встановлювати конкретні обставини, які потребують і можуть бути врегульовані нормами права»;
- «одне з основних правил створення законодавчих дефініцій полягає у неприпустимості визначати термін через той самий термін («правило заборони кола»). Проте це правило порушене при формулюванні деяких термінів: «неповна зайнятість – зайнятість працівника …», «нове робоче місце – робоче місце, яке…», «повна зайнятість – зайнятість працівника…», «продуктивна зайнятість – зайнятість, що дає…», «робоче місце – місце (приміщення)…». Крім цього, бажано уникати в дефініціях термінів, які самі потребують визначення. Це стосується, зокрема, визначення терміну «державне регулювання зайнятості», в якому використовується поняття «державна політика у сфері зайнятості», яке в свою чергу потребує визначення.»
Щодо визначення терміну «неповна зайнятість». Так відповідно до законопроекту неповна зайнятість — це зайнятість працівника на умовах робочого часу, що менший від норми часу, передбаченої законодавством, і може встановлюватися за договором між працівником і роботодавцем з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Однак законодавство про працю ніколи не визначало і не буде визначати норму робочого часу. У законодавстві про працю визначено лише максимально можливу тривалість робочого часу протягом дня (зміни), тижня, що не є нормою робочого часу, а є лише «верхньою планкою» тривалості робочого часу. Так у ст. 52 чинного Кодексу законів про працю України чітко зазначено таке: «Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.».
При цьому проблема того, що в законопроекті багато основних термінів та понять неправильно або нечітко сформульовані, поєднується із проблемою того, що деяким важливим термінам та юридичним категоріям взагалі не надано ніякого визначення (наприклад, не надано визначення терміну «самостійно зайнята особа» тощо).
По-друге, ст. 29 законопроекту «Про зайнятість населення» пропонує молодим спеціалістам працювати безкоштовно півроку, укладаючи при цьому договір про стажування. При цьому Кабмін абсолютно не турбують питання про те, звідки брати кошти на життя таким молодим спеціалістам у період такого стажування. Також абсолютно протиправною є намагання встановити такий порядок, коли роботодавець буде привласнювати результати праці молодих працівників, але при цьому не буде сплачувати їм заробітну плату.
Лише у разі проходження стажування на умовах строкового трудового договору (а не договору про стажування) законопроектом пропонується зобов’язати роботодавця виплачувати працівнику заробітну плату у розмірі не менше мінімальної заробітної плати з одночасним звільненням такого роботодавця від обов’язку сплачувати єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Але це суперечить законодавству про оплату праці, відповідно до якого мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю. Молоді ж спеціалісти є кваліфікованими працівниками, а їхню роботу, як правило, не здатна виконувати людина без відповідної освіти. А тому таким працівниками має виплачуватись заробітна плата у розмірі, що перевищує мінімальний. Поза увагою законопроекту залишено й питання про те, яким чином буде рахуватись страховий стаж тим молодим особам, за використання праці яких роботодавець не буде сплачувати єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
По-третє, ст. 39 законопроекту «Про зайнятість населення» фактично запроваджує приховану торгівлю людьми. Йдеться про те, що пропонується дозволити суб’єктам господарювання наймати працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні у іншого роботодавця. Це вже переходить всі можливі і неможливі межі, оскільки йдеться про фактичне узаконення кріпацтва та узаконення прихованої торгівлі людьми. Що ж це за бізнес такий, основа якого буде зводитись до того, щоб «здавати в оренду» своїх працівників?
Крім того, варто зауважити, що більшість роботодавців постійно скаржаться на нестачу коштів для того, щоб сплачувати високу заробітну плату своїм працівникам. Якою ж буде заробітна плата працівника, коли фактичний роботодавець за виконану працівником роботу буде сплачувати гроші не безпосередньо цьому працівнику у вигляді заробітної плати, а третім особам – формальним роботодавцям. А потім ці треті особи (формальні роботодавці) виплатять працівнику не всі отримані ними від фактичного роботодавця кошти, а лише частину від цих коштів (можливо, ці треті особи не заплатять працівнику навіть і половини від отриманої від фактичного роботодавця суми). Хіба це не шахрайство? Хіба це не торгівля людьми?
По-четверте, законопроектом (як і чинним Законом України «Про зайнятість населення») передбачається створення та діяльність Координаційних комітетів сприяння зайнятості населення. Водночас у законопроекті не має ніяких чітких норм про порядок створення таких Координаційних комітетів, чітких норм про права та обов’язки таких Координаційних комітетів та їх членів тощо.
По-п’яте, діяльність посередників у сфері зайнятості не передбачатиме отримання дозволів (ліцензій) на таку діяльність. Це суперечить міжнародним стандартам, а потенційний працівник буде не достатньо захищеним від можливих шахрайських дій з боку таких посередників.
По-шосте, пропонується надати право тільки профспілкам та роботодавцям здійснювати громадський контроль у сфері зайнятості, а всі ніші громадські організації та їх об’єднання залишити без таких прав. Це суперечить здоровому глузду та принципам громадянського суспільства.
По-сьоме, вважаємо за необхідне погодитись із такими словами Головного науково-експертного управління: «звертаємо увагу на те, що законопроект подано без врахування позицій громадськості та соціальних партнерів. Що стосується громадського обговорення, то у супровідних документах до проекту не міститься будь-якої згадки про їх результати. До того ж варто зазначити, що оприлюднений на веб-сайті Міністерства соціальної політики України (www.mlsp.gov.ua) для громадського обговорення варіант законопроекту (на що є посилання у Пояснювальній записці) відрізняється за редакцією від проекту, поданого до Верховної Ради України. Стосовно позиції соціальних партнерів слід зазначити, що у п. 9 Пояснювальної записки лише повідомляється, що «законопроект опрацьовувався із соціальними партнерами», проте інформація щодо врахування їх позицій відсутня.». Про яку прозорість дій влади можна казати в такому випадку?
По-восьме, Головне науково-експертне управління зазначає: «У проекті зберігається принцип соціального партнерства щодо управління загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття. Натомість, зменшується кількісний склад правління Фонду з 15 до 5 представників від держави, застрахованих осіб та роботодавців та суттєво обмежуються його повноваження, а Наглядову раду Фонду взагалі пропонується ліквідувати. Бюджет Фонду та основні напрями державної політики у сфері зайнятості населення на середньостроковий період затверджуватиметься Кабінетом Міністрів України.» Тобто йдеться про суттєве необґрунтоване обмеження прав профспілок з одночасним розширенням прав Кабінету Міністрів України, що, на наш погляд, негативно вплине на ефективність та прозорість діяльності Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, стимулюватиме розвиток корупції та буде руйнувати основи громадянського суспільства.
І це ми навели лише найбільш суттєві, на нашу думку, зауваження до цього законопроекту, не наводячи при цьому більш дрібні негативні моменти законопроекту, які теж існують.
08 червня 2012 року Верховною Радою України був прийнятий у першому читанні внесений Кабінетом Міністрів України проекту Закону України «Про зайнятість населення» (реєстраційний номер 10497-1 від 22.05.2012 року).
На нашу думку, цей законопроект мав би бути відхилений або хоча б направлений до Кабінету міністрів України для суттєвого доопрацювання.
Така наша позиція пов’язана із наступними причинами.
По-перше, цей законопроект «Про зайнятість населення» має наднизьку юридичну якість. Навіть норми-дефініції (тобто норми, в яких наведено визначення юридичних категорій, понять, термінів) у цьому законопроекті виписані таким чином, що виникає багато сумнівів стосовно наявності елементарних юридичних знань у авторів законопроекту. Для прикладу, наведемо деякі зауваження Головного науково-експертне управління з цього питання:
- «базовий для вірного розуміння та застосування цього Закону термін «безробіття» визначається як «соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування», що більше відповідає прийнятому у соціології методу визначення. У правовому розумінні визначення цього поняття має встановлювати конкретні обставини, які потребують і можуть бути врегульовані нормами права»;
- «одне з основних правил створення законодавчих дефініцій полягає у неприпустимості визначати термін через той самий термін («правило заборони кола»). Проте це правило порушене при формулюванні деяких термінів: «неповна зайнятість – зайнятість працівника …», «нове робоче місце – робоче місце, яке…», «повна зайнятість – зайнятість працівника…», «продуктивна зайнятість – зайнятість, що дає…», «робоче місце – місце (приміщення)…». Крім цього, бажано уникати в дефініціях термінів, які самі потребують визначення. Це стосується, зокрема, визначення терміну «державне регулювання зайнятості», в якому використовується поняття «державна політика у сфері зайнятості», яке в свою чергу потребує визначення.»
Щодо визначення терміну «неповна зайнятість». Так відповідно до законопроекту неповна зайнятість — це зайнятість працівника на умовах робочого часу, що менший від норми часу, передбаченої законодавством, і може встановлюватися за договором між працівником і роботодавцем з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Однак законодавство про працю ніколи не визначало і не буде визначати норму робочого часу. У законодавстві про працю визначено лише максимально можливу тривалість робочого часу протягом дня (зміни), тижня, що не є нормою робочого часу, а є лише «верхньою планкою» тривалості робочого часу. Так у ст. 52 чинного Кодексу законів про працю України чітко зазначено таке: «Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.».
При цьому проблема того, що в законопроекті багато основних термінів та понять неправильно або нечітко сформульовані, поєднується із проблемою того, що деяким важливим термінам та юридичним категоріям взагалі не надано ніякого визначення (наприклад, не надано визначення терміну «самостійно зайнята особа» тощо).
По-друге, ст. 29 законопроекту «Про зайнятість населення» пропонує молодим спеціалістам працювати безкоштовно півроку, укладаючи при цьому договір про стажування. При цьому Кабмін абсолютно не турбують питання про те, звідки брати кошти на життя таким молодим спеціалістам у період такого стажування. Також абсолютно протиправною є намагання встановити такий порядок, коли роботодавець буде привласнювати результати праці молодих працівників, але при цьому не буде сплачувати їм заробітну плату.
Лише у разі проходження стажування на умовах строкового трудового договору (а не договору про стажування) законопроектом пропонується зобов’язати роботодавця виплачувати працівнику заробітну плату у розмірі не менше мінімальної заробітної плати з одночасним звільненням такого роботодавця від обов’язку сплачувати єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Але це суперечить законодавству про оплату праці, відповідно до якого мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю. Молоді ж спеціалісти є кваліфікованими працівниками, а їхню роботу, як правило, не здатна виконувати людина без відповідної освіти. А тому таким працівниками має виплачуватись заробітна плата у розмірі, що перевищує мінімальний. Поза увагою законопроекту залишено й питання про те, яким чином буде рахуватись страховий стаж тим молодим особам, за використання праці яких роботодавець не буде сплачувати єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
По-третє, ст. 39 законопроекту «Про зайнятість населення» фактично запроваджує приховану торгівлю людьми. Йдеться про те, що пропонується дозволити суб’єктам господарювання наймати працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні у іншого роботодавця. Це вже переходить всі можливі і неможливі межі, оскільки йдеться про фактичне узаконення кріпацтва та узаконення прихованої торгівлі людьми. Що ж це за бізнес такий, основа якого буде зводитись до того, щоб «здавати в оренду» своїх працівників?
Крім того, варто зауважити, що більшість роботодавців постійно скаржаться на нестачу коштів для того, щоб сплачувати високу заробітну плату своїм працівникам. Якою ж буде заробітна плата працівника, коли фактичний роботодавець за виконану працівником роботу буде сплачувати гроші не безпосередньо цьому працівнику у вигляді заробітної плати, а третім особам – формальним роботодавцям. А потім ці треті особи (формальні роботодавці) виплатять працівнику не всі отримані ними від фактичного роботодавця кошти, а лише частину від цих коштів (можливо, ці треті особи не заплатять працівнику навіть і половини від отриманої від фактичного роботодавця суми). Хіба це не шахрайство? Хіба це не торгівля людьми?
По-четверте, законопроектом (як і чинним Законом України «Про зайнятість населення») передбачається створення та діяльність Координаційних комітетів сприяння зайнятості населення. Водночас у законопроекті не має ніяких чітких норм про порядок створення таких Координаційних комітетів, чітких норм про права та обов’язки таких Координаційних комітетів та їх членів тощо.
По-п’яте, діяльність посередників у сфері зайнятості не передбачатиме отримання дозволів (ліцензій) на таку діяльність. Це суперечить міжнародним стандартам, а потенційний працівник буде не достатньо захищеним від можливих шахрайських дій з боку таких посередників.
По-шосте, пропонується надати право тільки профспілкам та роботодавцям здійснювати громадський контроль у сфері зайнятості, а всі ніші громадські організації та їх об’єднання залишити без таких прав. Це суперечить здоровому глузду та принципам громадянського суспільства.
По-сьоме, вважаємо за необхідне погодитись із такими словами Головного науково-експертного управління: «звертаємо увагу на те, що законопроект подано без врахування позицій громадськості та соціальних партнерів. Що стосується громадського обговорення, то у супровідних документах до проекту не міститься будь-якої згадки про їх результати. До того ж варто зазначити, що оприлюднений на веб-сайті Міністерства соціальної політики України (www.mlsp.gov.ua) для громадського обговорення варіант законопроекту (на що є посилання у Пояснювальній записці) відрізняється за редакцією від проекту, поданого до Верховної Ради України. Стосовно позиції соціальних партнерів слід зазначити, що у п. 9 Пояснювальної записки лише повідомляється, що «законопроект опрацьовувався із соціальними партнерами», проте інформація щодо врахування їх позицій відсутня.». Про яку прозорість дій влади можна казати в такому випадку?
По-восьме, Головне науково-експертне управління зазначає: «У проекті зберігається принцип соціального партнерства щодо управління загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття. Натомість, зменшується кількісний склад правління Фонду з 15 до 5 представників від держави, застрахованих осіб та роботодавців та суттєво обмежуються його повноваження, а Наглядову раду Фонду взагалі пропонується ліквідувати. Бюджет Фонду та основні напрями державної політики у сфері зайнятості населення на середньостроковий період затверджуватиметься Кабінетом Міністрів України.» Тобто йдеться про суттєве необґрунтоване обмеження прав профспілок з одночасним розширенням прав Кабінету Міністрів України, що, на наш погляд, негативно вплине на ефективність та прозорість діяльності Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, стимулюватиме розвиток корупції та буде руйнувати основи громадянського суспільства.
І це ми навели лише найбільш суттєві, на нашу думку, зауваження до цього законопроекту, не наводячи при цьому більш дрібні негативні моменти законопроекту, які теж існують.
Таким чином, проект Закону України «Про зайнятість населення» (реєстраційний номер 10497-1 від 22.05.2012 року) є неприйнятним та має бути повністю відхилений або повернутий до Кабінету Міністрів України для суттєвого доопрацювання. При цьому доопрацювання законопроекту неможливо доручати тим самим особам, які готували зазначений законопроект (оскільки ці особи вже проявили свою некомпетентність та непрофесійність під час підготовки законопроекту).
Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter
Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки
