Початок 2024 року показав слабке усвідомлення країнами вільного світу наслідків навіть мінімальних відтермінувань допомоги та послаблення воєнних позицій української армії та України в цілому. Тим самим поставив Україну перед екзистенційним питанням: що ми можемо зробити, щоб не програти в 2024 році.

Таку думку у своєму блозі на NV висловила правозахисниця, народний депутат VIII скликання Олена Сотник, інформує UAINFO.org.

Щоб виграти, тобто не програти, нам треба вижити саме в цьому 2024 році. І, скажу вам, це дуже амбітна мета, бо:

– 78 країн матимуть вибори того або іншого типу.

– Близький Схід буде розгоратися і розширювати географію протистоянь.

– Україна стане заручницею політики спочатку в США, поступово в ЄС.

– Ми маємо зрозуміти і підготувати суспільство, що ЄС і шлях туди, не квіточки, а тернистий шлях з великою кількістю змін звичних правил гри в середині країни. Це складний, марудний процес, який потребуватиме глибокого аналізу, переосмислення всього в державі.

– Захід помилиться в стратегії затишення конфлікту, і ми можемо отримати серйозний виклик утримування лінії фронту без стабільної та передбачуваної системи постачання зброї та інших ресурсів.

– Соціальні розколи поглибляться, бо всі конфлікти породжують поляризацію через загострення та розломи у відчутті несправедливості та в іншою частини жадібності (корупція, використання складної ситуації країни для власного збагачення, навіть легального).

– Загрозливий ймовірний внутрішній конфлікт еліт різного рівня.

Це дуже різні складні виклики в одному моменті, коли Україна перебуває на 10 році війни, на 3 році повномасштабного вторгнення Росії, – втомлена, місцями розгублена, роздерта болем і виснажена пошуком мінімальної визначеності.

Проте, російська війна в Україні – це частина узгодженого плану розгортання війн в інших частинах світу.

Особисто для мене все чіткіше детермінується Велика війна та визначення нового світового порядку наступні 7−10 років:

1. Глобальна напруга зростає, людство вперше так довго не воювало, і на жаль війна – єдиний спосіб «зняття глобальної напруженості».

2. Великі війни ініціюють реваншистські режими. Зараз таких мінімум 4: Китай, Росія, Іран та Північна Корея. Останні будуть робити як скажуть «старші», тому зосереджуся на 3 основних.

Три реваншистські країни дуже різні, але прагнуть спільного – перегляду світових правил та епіцентрів впливу.

Додатково Африка, в якій, як вогники, почнуть запалювати один за одним часто нестабільні режими і вразливі проблеми, як соціального характеру, так й ідеологічного – несправедливість розподілу світових ресурсів в минулому, та нових проблем й викликів кліматичного характеру в майбутньому. Плюс китайські гроші, паралельно російські проксі. Все це потребує серйозної уваги до континенту.

Нарешті, Індія. Найбільш населена країна світу. Країна, яка завжди уникає прямих коаліцій та союзів, особливо безпекового характеру. Економіка країни на фоні інших викликів в країнах регіону, буде рости. Майбутнє вектору також визначать вибори, що наближаються.

Моя особиста ставка, що в майбутньому перегляді світового порядку (а це невідворотно в ситуації, коли одні глобальні сили занепадають, а регіональні стають сильнішими), саме Індія та її позиція зіграє одну з вирішальних ролей.

Нарешті, європейський континент невпинно наближається до епіцентру подій. І тут просто допомогти Україні перемогти Росію вже замало і не актуально. Зараз має бути перехід до рівного стану підготовки до війни, особливо в контексті координації та об'єднання зусиль.

Перемога України все ще можлива. Ключове – це усвідомлення європейцями спільної відповідальності за наслідки російської війни в Україні, а не занепокоєне спостереження і просто окремий пункт в списку європейських викликів.

Насправді, у європейців вибір обмежений. Перемога – може стати тією подією, яка змінить та зупинить невідворотній рух до Великої війни на континенті. Поразка – тригером до її розгортання у найближчий час.