Коли будівлю струсонули вибухи, неподалік вихователі дитячого садка все ще направляли малюків до бомбосховища.

Наступного дня після руйнівного російського ракетного удару, внаслідок якого загинуло понад 50 осіб в українському місті Полтава, з будівлі постраждалої військової академії вивалилася цегла, поки змучені рятувальники шукали тіла серед уламків, час від часу зупиняючись, щоб послухати крики про допомогу, інформує UAINFO.org з посиланням на УНІАН.

Як пише The New York Times, усю ніч і до ранку середи робітники дрімали на галявині академії, деякі використовували каски як подушки, а поруч сиділи собаки-рятувальники.

Співробітники аварійно-рятувальної служби на місці удару виглядали виснаженими, час від часу підходячи до найближчого намету, де пропонували каву і закуски.

"Необхідно провести набагато більше розчищення, перш ніж ми досягнемо дна", - сказав один із них.

Якою б жахливою не була ця сцена, волонтери та пожежники кажуть, що це стало занадто звичним ритуалом за 30-місячну війну з Росією.

"Я не побачив тут нічого нового. Я все це бачив. Коли люди приходять, бо не можуть знайти своїх близьких, ось тоді це емоційно. Мертві тіла більше не шокують і не викликають емоцій", - сказав Максим Луговський, 25-річний волонтер, закликаючи рятувальників що-небудь з'їсти, щоб підтримати сили.

Рятувальну операцію було перервано 13-ма сигналами повітряної тривоги у вівторок і середу, коли Росія підняла в повітря літаки, які погрожували запуском ракет.

Пожежник, який попросив не називати його імені, сказав, що повторювані сигнали тривоги сповільнили рятувальну операцію, але він і його колеги навчилися працювати, часто залишаючи місце на короткі періоди в разі повторної атаки. "Ми часто так робимо", - сказав він.

Неподалік вихователі дитячого садка перед ударом все ще направляли малюків до підвального бомбосховища, коли будівлю струсонули вибухи.

"Їх навчають, вони знають: тривога, біжи взуватися. Але вони маленькі, і це займає час", - сказала Валерія Нор, 32 роки, мати, яка кинулася перевірити свою 3-річну доньку.

Ніхто не постраждав, але Нор сказала, що, коли вона приїхала, діти плакали та були налякані.

У районі зовні солдати та курсанти військової академії розбрелися віялом, деякі були в крові. Вони перев'язували один одному рани, і місцеві жителі допомагали, сказала вона. У деяких солдатів кров текла з вух.

Чоловік Нор, лікар, побіг лікувати поранених, поки вона купувала воду і сік для приголомшених курсантів.

"На початку цієї війни ми думали, що візьмемо дітей і втечемо, якщо поблизу пролунає хоч один вибух. Але ми не побігли. Ми приїхали в епіцентр, щоб допомогти", - сказала вона.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube