Днями всі згадували 40-річницю трагедії на Чорнобильській атомній станції. Але мало хто знає, що є одне імʼя в усій цій історії, яке радянська влада ретельно приховувала. Імʼя українця, який став ангелом-охоронцем для пожежників-ліквідаторів, що першими опинилися в епіцентрі катастрофи. А все тому, що він перевершив Москву…

Про це пише журналіст та волонтер Сергій Палєха, інформує UAINFO.org.

Після вибуху на ЧАЕС найважчих постраждалих почали терміново вивозити на лікування. Частину — до Москви, у спеціалізовану лікарню №6. Там працювали за “єдино правильним” протоколом.

Іншу частину — залишили в Києві. У звичайному інституті радіології. У лікаря Леоніда Кіндзельського.

Тоді ще ніхто не знав, що ці два рішення призведуть до зовсім різних фіналів.

У Москві діяли жорстко за інструкцією.

Лікування передбачало агресивне пригнічення кісткового мозку — фактично останнього ресурсу організму після опромінення.

Результат: із 13 доставлених пожежників там вижили лише двоє.

Читайте також: До 40-х роковин Чорнобильської трагедії: як СРСР шукав винуватців аварії серед українських націоналістів і згодував брехню західним журналістам

Коли київські пацієнти дізналися, що їхні товариші в Москві помирають один за одним, у палатах почалася паніка. Вони запитували лікарів: «Коли настане моя черга?»

Але в Києві був Леонід Кіндзельський і він вирішив зробити усе, щоб його пацієнтів така доля не спіткала. На власний страх і ризик він пішов проти протоколу. Бо подивився на людей — і зрозумів: організм це лікування тільки ще більше нищить.

Він почав підтримувати кровотворення.

Вводив донорський кістковий мозок.

Давав організму шанс самостійно боротися.

Це було ризиковано. І це було не за протоколами. Проти системи. Але його результати вражають навіть сьогодні.

У Києві: з 11 найтяжчих пацієнтів вижили всі.

Загалом у Києві лікували 115 людей із гострою променевою хворобою. Помер лише один.

Згідно зі спогадів очевидців тих подій, один із «найтяжчих» пожежників тоді отримав дорогий костюм і тихо сказав: «Мені просто так не дали б… значить, я буду жити?»

Кіндзельський подивився на нього і впевнено відповів: «Будеш жити».

І він не збрехав. Він заходив у палати, куди інші боялися навіть зайти. Говорив із кожним. Підтримував. Бо розумів: у таких умовах людина помирає не тільки від радіації — а й від страху.

Читайте також: Генетичне відлуння Чорнобиля: радіаційне опромінення ліквідаторів ЧАЕС вплинуло на ДНК їхніх дітей

А що зробила радянська система?

Про його успіх веліли усім мовчати.

Його метод заборонили.

Його звільнили.

Результати — приховали.

Бо перемоги мали бути не в Києві, а в Москві.

Леонід Кіндзельський сам отримав високу дозу опромінення. Довго хворів. І помер у 1999 році, у 67-річному віці.

Без визнання.

Лише через 35 років після Чорнобиля, у 2021 році, Леоніду Кіндзельському присвоїли звання Героя України.

Посмертно.

Сьогодні ті, кого він врятував, приходять на його могилу. І це, мабуть, найчесніша нагорода. Бо ця історія — не тільки про медицину. Це історія про момент, коли людина стоїть перед тоталітарною машиною і вирішує: підкоритися чи врятувати.

Він обрав рятувати. І завдяки цьому сотні людей отримали шанс на життя. На продовження роду. На майбутнє для України!

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube