Шрам — це лише загоєна рана чи потужний символ виживання? А людська крихкість — прояв слабкості чи, навпаки, тихої сили? 

Який він — шлях повернення до себе, і де воно — довгоочікуване світло в кінці тунелю?

Хто шукаємо відповіді на ці питання у книгах. Хтось — у кінематографі. А ми вирішили звернутись до фотографій, бо саме ця проблематика присвячена проєкту фотографів Тетяни Гордійчук під назвою “Fragments of Resilience: Femininity and Soul, Hopelessness, Traumas, Scar, and Broke”. 

За визначенням самої авторки, портретні арт-роботи — це передача внутрішнього стану, роздуми про вразливість, біль, переживання, силу та трансформацію . В них немає лінійного наративу. Тіло в об'єктивів місткині перетворюється на поверхню пам'яті, а погляд стає входом у внутрішній простір людини.

У 2025 році роботи Тетяни Гордійчук були відзначені бронзовою нагородою та почесною відзнакою у професійній категорії Budapest International Foto Awards та Tokyo International Photo Awards. Того ж таки 2025-го вона отримала ще одну почесну відзнаку Honorable Mention Pro — на International Photography Awards, стала номінанткою 11-го видання Pro Fine Art Photography Awards у Лондоні та здобула Honorable Mention у професійній категорії Px3 Prix de la Photographie Paris.

У своїх роботах українська фотографка, яка з 2022 року живе та працює в США, говорить мовою світла, текстури та кольору, висловлюючи те, що іноді неможливо сказати словами.

Ми запросили Тетяну до розмови, щоб поспілкуватися про її шлях, здобутки та професійні секрети, якими вона готова поділитися з молодим поколінням митців.

— Тетяно, що для вас сьогодні означає фотографія?

Точне не просто зображення і не фіксація реальності. Це спосіб бачення та передачі відчуттів. Через фотографію я досліджу не стільки зовнішнього світу, скільки те, як його людина приймає: як реагує на світло, форму, колір — і що при цьому відчуває.

— Ви починали з портретної фотографії. Як цей досвід вплинув на ваше художнє бачення?

Так, свій шлях у фотографії я почала в 2014 році в Київській школі фотографії. Портрет навчив мене у важливості до стану: не до форми загалом, а до емоцій, до погляду, паузи, внутрішньої напруги, тілесної присутності людини в кадрі. Цей досвід став фундаментом у всій моєї подальшої практики. Крім того, в абстрактних серіалах мене цікавить не форма сама по собі, а той емоційний стан, який вона передає.

— Починаючи з 2025 року, ви продовжуєте брати участь у міжнародних арт-ярмарках сучасного мистецтва. У травні 2025-го був “The Other Art Fair” в Далласі. Восені — “The Other Art Fair” у Лос-Анджелесі та Брукліні. Роботи, які ви там представляли, дещо об'єднується: в них часто зникає буквальність зображення. Чому вам важливо працювати з абстракцією?

Все так. Ще додам, що в квітні 2026-го мої роботи були представлені на Artexpo New York, одному з найбільших нью-йоркських арт-ярмарків. 

Знаєте, коли зникає очевидно, з'являється простір для переживання. Мені важливо з написати увагу глядача з того, що він бачить, на те, як він це бачить і відчуває. Абстракція дає свободу — вона не диктує сюжет і не нав'язує трактування. Саме в цій точці для мене починається мистецтво.

— Тетяно, ми неодноразово бачили ваші роботи на міжнародних і профільних платформах сучасної фотографії, зокрема в Artdoc Photography Magazine — міжнародному онлайн-журналі, присвяченому художнім та документальним фотографіям. Після побаченого спостерігається стале враження, що світло прогресує для вас не просто важливу, а головну роль. 

Світло — це основа всього. Воно створює форму та ритм, вибираючи характер зображення. Через світло й тінь я можу змінити сприйняття об’єкта, щоб зробити його менш буквальним і більш відкритим для інтерпретації. Іноді саме тінь стає головним елементом кадру, а об'єкт — лише приводом для роботи зі світлом.

— Ваші роботи ввійшли до книжкового видання “100 сучасних українських фотографів”, опублікованого французьким видавництвом FORM. Очевидно, що колір займає особливе місце у вашій практиці. Розкажіть, будь ласка, як ви з ним працюєте?

Колір для мене — це емоція і присутність. Я свідомо працюю із сучасними, складними відтінками, поєднуючи їх так, щоб вони створювали стан. Іноді я беру фарби і поєдную різні кольори між собою, досліджуючи своє почуття або той стан, який хочу передати. Потім я додаю ці відтінки у своє фото. Колір не прикрашає зображення - він формує глибину, ритм і внутрішнє переживання в кадрі. Через колір я передаю не зовнішній вигляд об'єкта, а внутрішнє відчуття простору.

— Серія “Ocean” стала однією з ключових у вашій практиці та була представлена ​​на Context Art Miami в грудні 2025 року. Як вона народилася?

Ідея виникла під час роботи в каньйонах. Коли я ходила серед цих просторів, мене вразила хвилястість кам'яних поверхонь і ритм ліній, створених світлом і тінню. У певний момент ці текстури почали асоціюватися з рухом океанських хвиль. Тому я показала каньйони не так, як ми звикли їх побачити, а так, як ми можемо їх відчути. Колір у цій серії надає глибину та створює ефект занурення. 

Саме цей підхід був представлений на Context Art Miami, де серія сприймалася як абстрактний візуальний досвід, а не як документальне зображення ландшафту.

— Чи можна сказати, що у ваших роботах важливий не об'єкт, а стан?

Так, абсолютно. Об'єкт — це лише відправлена ​​точка. При цьому я не прагну до однозначності. Навпаки, для мене важливо залишити простір для особистого сприйняття і внутрішнього діалогу.

— У травні 2024-го ми прийняли участь у груповій виставці сучасної української фотографії в галереї NU ART у Києві. У листопаді 2025-го — у виставковому проєкті сучасної фотографії “NEW VOICES” у Парижі. Ваші роботи представлені в США та Європі. Чи відчуваєте ви різницю у сприйнятті?

Емоція не має кордонів. Глядачі в різних країнах реагують на стан, тишу, напругу. Це ще підтверджує, що фотографія може бути глибокою і зрозумілою без слів. Міжнародний контекст для мене — це можливість говорити універсальною видимою мовою.

— Як ви ставитеся до того, що ваші фотографії часто сприймаються як картини?

Мені близькі це порівняння, але я завжди підкреслюю, що залишаюся в мові фотографії. Фотографія дає мені можливість працювати з кольором, фактурою і світлом так, щоб зображення набувало живописної глибини, зберігаючи при цьому свою фотографічну природу.

Наостанок питаємо у Тетяни, що вона залишає глядачів після зустрічі зі своїми роботами, і мисткиня відповідає: “Можливість зупинитися, побути у тиші, відчути простір і передані емоції Можливо, побачити щось у собі трохи інакше”. 

Якщо світлина не здатна просто зупинити погляд, а змінити його напрямок — розбудити внутрішній діалог, поставити незручні запитання, залишити після себе тишу, яка продовжує звучати, — ось це і буде для Тетяни Гордійчук справжнім результатом.

Олександр Мироненко

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube