А автор диявольського Трудового кодексу, виявляється, непричетний до порушень прав і свобод людини. Але мається на увазі за методологією руху «Чесно». Але все одно.

Просто встановлені досить вузькі критерії. Зокрема, прийняття рішень, які безпосередньо завдають шкоди правам конкретної фізичної особи (да й то мається на увазі передусім виборчі права й права журналістів), тобто порушення групових інтересів таким порушенням не є. Більше того, деякі порушення взагалі не можуть бути вчинені депутатом, з огляду на його статус. Тому «утриматись» від їх вчинення - не важко. Приклад: необґрунтоване обмеження свободи мирних зібрань. Більше того, деякі з критеріїв і взагалі продиктовані політичними уподобаннями авторів рейтингу: ксенофобією перед усім визнається дискримінація за мовною ознакою. Ні слова про гомофобію, расизм, ринковий фундаменталізм.

Але добре, що за такою методологією ніхто з френдів-народних депутатів не отримав статус порушника прав людини :)

Щодо інших критеріїв, то вони не просто відірвані від реального життя, а ще й несуть реальну небезпеку демократії. «Незмінність політичної позиції» враховує лише кількість переходів по фракціям. На практиці ж депутати можуть йти проти власних обіцянок, не змінюючи фракції - добре, що абстрактні програми цьому сприяють. Вимога «особистого голосування в парламенті» не враховує відсутності за поважних причин (наприклад, депутат бився з міліцією проти незаконної забудови чи здійснював рейдерське захоплення заводу на користь трудового колективу). «Участь у засіданнях парламенту та роботі комітетів»? Та я був би радий, якби більшість депутатів взагалі не відвідували засідань, бо від цього більше шкоди.

Критерії занадто формалістські (беруться лише доведені факти), через це здається, що авторам просто бракує чесності дати власне всебічно-обгрунтовану політичну оцінку депутатам. Тому навіщо такі методи оцінювання? Хіба не достатньо того, що всі вони не діляться з нами своєю зарплатою?