В українськійполітиці ми можемо відзначити двісуперечливі тенденції, які пронизуютьїї на всіх рівнях.

З одного боку, всіпостійно публічно визнають наявністьцілої низки вад, починаючи від клановості,сімейності, непотизму, відсутностімобільності, продажу місць у виборчихсписках, перебігання депутатів з фракціїу фракцію, наявності депутатів-багатостаночниківі т.д. З іншого боку, реально майже ніхтоне бажає бодай щось цьому неподобствупротиставити.

Приміром, розглянемоситуацію із списками «об’єднаноїопозиції», оприлюднення яких викликалосправжній скандал у середовищіопозиціонерів. Ціла низка нинішніхдепутатів, що не знайшли себе у спискахна прохідних місцях, влаштувала з’ясуваннястосунків, вишиковуючи змови у керівництві БЮТ та ФЗ. Але ніхто з них не згадав проте, що сама виборча система, яка віддаєвизначення переліку депутатів на поталупартійній бюрократії, а не виборця, єсумнівною.

Ні, вони вигадувалирізні історії проте, що, мовляв, хтоськогось обдурив і т.д.

Як на мене, то нинішняогидна та корумпована українськаполітика існує не один рік у незмінномувигляді лише тому, що за її рахунок живета «живиться» величезна кількістьлюдей, серед яких не лише заможнідепутати, але й не надто багаті рядовіукраїнці.

Приміром, чому у наспродають місця у списках? Офіційнаверсія – гроші потрібні на проведеннявиборчих кампаній. Але на що вони йдутьпереважно? На бездарну рекламу та ненадто фахових політтехнологів, щовлаштовують бурі у склянці води.

Але переважно ресурсиелементарно розкрадаються у виборчихштабах. Більшість – на найвищому рівні.Меншість – на рівні місцевих осередків.Люди там працюють досвідчені, а томувміють вибивати собі пристойні неофіційнігонорари на основі підставних агітаторівта наметів. В принципі, ніхто особливона це і не звертає увагу, оскільки правона розкрадання грошей – найміцнішийцементуючий розчин української партії.

Журналісти під часвиборів мають змогу розширити переліквласних доходів за рахунок «джинси» тароботи райтера для якогось штабу. Хтосьможе попрацювати в якості редактораабо кореспондента газети, які виростаютьперед виборами як гриби після дощу.Загалом, вибори для них – це як «ялинки» дляакторів провінційних театрів.

Існують цілі соціальнікасти, які живуть виключно за рахуноквиборів. І це не лише відомі політтехнологи,що відпрацьовують солідні гонорари. Цеі члени їх команд. Це і соціологи, щозаробляють складанням рейтингів (абагато хто – їх «виправленням»). Цечисленні «рабовласники з громадськихорганізацій». Мова про різноманітнихголів фондів інвалідів, ветеранськихорганізацій, профспілок і т.д. Всі вониактивізуються перед виборами, обходячивиборчі штаби, обіцяючи підтримку вобмін на щось.

Зірки естради (і навітьне зірки) вирушають в тури на підтримкурізних партій, одержуючи гарантованепрацевлаштування та стабільно високийдохід на певний немаленький термін.Рекламники мають гарантований попитвід не надто вибагливих клієнтів, якимможна продавати відвертий ширвжиток.

Спортсмени мають змогуконвертувати свою популярність у грошовізнаки.

Якісь крихти дістаютьсяі ширшій аудиторії.

Для вчителів вибори –це засіб попрацювати у виборчій комісіїна ту чи іншу партію, одержавши копійкиофіційно, але значно більше – у конверті(із перспективою значних «бонусів» уразі, якщо правильно порахують голоси).

Маси безробітних,пенсіонерів, студентів і т.д. заробляютьпід час виборів роздаючи та розносячирізноманітну макулатуру, відстоюючинорму у наметах, працюючи прапорами намітингах і т.д. Звісно, заробляють вонинебагато, але цілком достатньо, щобрадіти самому факту виборів.

Дехто одержує шанси напродуктові набори та інші «маленькіелекторальні радощі» (від дармовихтонометрів і до велосипедів).

Не важко збагнути, щовсім їм потрібні саме такі вибори: тупі,продажні та корумповані, адже відбільш-менш порядних політиків одержатизначний прибуток важко.

За нормальної,цивілізованої організації виборчогопроцесу фонду кандидата наповнюютьсяпрозоро, а їх використання жорсткоконтролюється. Навіть найменше нецільовевикористання може бути приводом длякримінального переслідування. І звідкитоді красти?

Жорстке переслідуванняпідкупу позбавить «доходу» цілікатегорії громадян.

А «годується» навиборах у нас їх немало.

І кому це все потрібно?

В Україні вибори – цене спосіб заміни еліти, оскільки реальнотам ніхто нікого не міняє. Це не механізмлегітимації влади, оскільки у вибориніхто не вірить, а владу більшість їїпросто ненавидить. Це не засіб обранняполітичного курсу, оскільки в учасниківвиборів все-одно немає жодної стратегії.

Це механізм залученняолігархічного режиму широких народнихверств до перерозподілу невеликоїчастини концентрованих у олігархічнихруках колосальних капіталів. У багатьохстворюється ілюзія, що його беруть «удолю», і він готовий дерти за цю долювласну горлянку.

Кажете, вам потрібнівибори? Отримуйте вибори! У виглядікісток з панського столу, за які ви щебудете вдячними.

По суті, це засібстворення тотальної системи круговоїпоруки, за якої (у тій або іншій мірі)режимкупує більшість (бодай за фантики абогречку).

Звісно, такі вибори неможуть бути конкурентними, багатими наідеї або цікавими. Вони будуть такими,якими вони є. Саме такими вони і задумані,такими вони і потрібні.

За умов патерналістськогосуспільства, у якому більшість соціальнихгруп є не активними суб’єктами, апасивними об’єктами, всі чекають лишена можливість щось «вирвати», а нетворити власну долю.

І запит породжуєпропозицію. Формується ціла індустрія,вякій кожен – гвинтик, кожен залучений,кожен розраховує на свою «долю». Донеї вже всіх привчили, видресирували,зробилибуденним.

Привчили до того, щокандидати мають роздавати подачки, ібагато-хто з виборців просто не готовийсприймати кандидата, що не займатиметьсяпідкупом. Але з іншого боку,чи коженжурналіст буде готовий писати позитивпро чесних кандидатів без матеріальногозаохочення?

Нормальна політикапотребує від громадянина затрат.Фінансових (у вигляд членських внесків)та часових (на донесення ідей до інших).Політика по-українські дозволяє всімрозраховувати»видерти» бодай щосьдля себе.

Як думаєте, що з цихальтернатив обере більшість?