MENU

Український націоналізм і сьогодення: нові виклики й нові завдання

116 0

14 грудня ц. р. у Киві відбувся ХХ Великий Збір Організації Українських Націоналістів. Вперше за всі роки відновлення легальних форм діяльності ОУН в незалежній Українській державі найвищий форум націоналістів проходив у вкрай складній суспільно-політичній ситуації. Делегати і гості Збору у буквальному розумінні цього слова відчували пульс Майдану, дихання і помисли мільйонів українців, які вийшли на вулиці Києва захищати честь і гідність української нації.

У цій ситуації було вкрай важливо визначити правильні ідеологічні і політичні орієнтири у діяльності ОУН, які б, з одного боку, фіксували об’єктивну реальність, а з другого - давали відповідь на ключове питання: що робити? Делегати схвалили документ «Український націоналізм і сьогодення: нові виклики й нові завдання», який, на мій погляд, хоч і не дає відповідей на всі питання, проте окреслює низку актуальних питань, які має вирішити нація і держава.

Ось лише декілька міркувань, що віддзеркалені цьому документі.

Нинішні загрози існуванню української нації та держави чітко діляться на зовнішні та внутрішні. До перших слід віднести насамперед російський імперіалізм. Москва ніяк не хоче змиритися з розпадом СССР і втратою України як частини своєї території, відмовляється сприймати нашу державу як суб’єкта міжнародного права, як рівноправного партнера, все ще не полишає надій повернути Україну до свого складу. Звідси — грубе й неприкрите втручання в наші внутрішні справи, тиск і шантаж, економічні війни, спроби нав’язати свою волю.

Друга зовнішня загроза пов’язана з глобалізацією — порівняно новим явищем сучасного світу, яке виразно заявило про себе в останні десятиліття. Загальне політичне й економічне зближення, міжнародний поділ праці, рух до економічного простору, який охоплює всю земну кулю, переплетення культур — закономірні явища, невідворотні процеси. Проте ми повинні чітко усвідомлювати, що кінцева мета глобалізації — цілковите уодноманітнення, усунення будь-яких міжнаціональних бар’єрів, руйнування міждержавних кордонів і самих національно-державних утворень, панування великих усесвітніх підприємств і, нарешті, створення неподільної вселюдської спільності на чолі з єдиним світовим урядом — як наднаціональним центром управління, узгодження дій, нагляду.

У такій системі немає місця національним державам, а збереження національних традицій стає неможливим. Ми ж, націоналісти, цінуємо й захищаємо культурну різноманітність людства, для нас важливі як внутрішня зв’язність, так і відокремленість національних рік в океані людства. Для нас українськість має неминущу цінність. Ми вважаємо, що національна самобутність не була, не є і ніколи не буде перешкодою для руху вперед, здатності до розвитку в різних галузях діяльності.

Не бракує для поступу й внутрішніх проблем.

Найголовніші серед них — потужна промосковська п’ята колона, роз’єднаність країни, втрата духу національної солідарності й розпорошення сил корінного народу, викривленість національної самосвідомості українців унаслідок довгих років підневільного стану, зросійщення та комплекс меншовартості, що насаджувався століттями, відсутність довіри народу до відроджуваної державності як до своєї, віками вимріяної, глибоке занурення суспільства в так званий руський мир, девальвація національних цінностей та подальше розмивання національної самосвідомості, панування ідей та цінностей лібералізму й космополітизму, що стали новітнім засобом розхитування національної окремішності, утверджують культ споживацтва, наголошують лише на матеріальних чинниках і відкидають позаекономічні смисли руху до вершин цивілізації.

Отже, стратегічним завданням ОУН є організація в сучасному українському суспільстві центрів ідейної сили з поширення світоглядних принципів націоналізму. Важливо пробудити оптимістичне, наступальне світовідчуття в українській нації.

Внутрішньополітична ситуація в Україні сьогодні набула загрозливого характеру. Зумовлено це насамперед несформованістю національної еліти. Через те на верхівці влади часто опиняються випадкові люди, котрі не мають чіткого усвідомлення того, які внутрішні й зовнішні умови існування українського народу, якою на сьогодні є його роль в економічному та політичному світовому просторі.

Водночас керманичі держави так і не дали однозначних і переконливих відповідей на запитання: хто наші стратегічні партнери, союзники, у чому істинний смисл щасливого життя нації, якою повинна бути стратегія та тактика розбудови нашої держави, її політичної системи. Як наслідок, політичні кола ніколи не мали чітких критеріїв і принципів державотворення. Відсутнє розуміння того, що процес утвердження нації має поєднуватися з динамічними змінами в усіх ділянках суспільного життя.

Додатковим чинником нині став наступ російського шовінізму, який в умовах космополітичної демократії та вседозволеності отримав усі можливості для поширення в українському суспільстві: з Росії завозяться книжки імперської та чорносотенної тематики, у пресі публікують, а в Інтернеті викладають усе, що хочуть. Акцент робиться на ненависті до українства.

До всього цього додається й фактор соціальної загрози для українства, яке у своїй державі опинилось у великій залежності від великого капіталу. Зосередження значних багатств у руках невеликої групи осіб, які в умовах неконтрольованого ринку стали недосяжними для правосуддя, відкрило ще один простір для руйнування національного буття.

Тому лише національна солідарність, захист національних інтересів можуть сприяти розбудові справжньої Української держави.

Кардинальні зміни в українському суспільстві можуть настати тільки внаслідок зміни ментальності нації в напрямку вивільнення її від психологічних стереотипів політичного рабства, прислужництва, малоросійства, безвольності, інертності, безпринципності. Саме користаючи із цих негативних ознак українства, менша за чисельністю проросійська частина нашого суспільства продовжує домінувати в країні.

Тому надважливим завданням для нації є докорінна та якісна зміна основної парадигми її виховання, прищеплення їй через ідеологічну пропаганду, ЗМІ, культурне виховання цілковито нових, базованих на філософії ірраціоналізму, традиціоналізму й волюнтаризму, принципах. Отже, першочерговим завданням для ОУН є системне поширення в суспільстві ідеологем націоналізму, дбання про те, щоб вони циркулювали у свідомості нації.

Нині для України характерною є роздвоєність суспільства у виборі подальшого шляху розвитку — між Заходом і Москвою. В обох випадках створюється певний пропагандистський оманливий міф: мовляв, усі проблеми України розв’яжуться після інтеграції в ЄС чи Митний союз. Це, безперечно, не так. Проте було б наївним думати, що Київ зможе залишитись осторонь загальноєвропейських і загальносвітових процесів, що наша країна здатна бути такою собі другою Швейцарією, але на сході Європи.

У цій ситуації дуже важливо зрозуміти одне: європейський вибір не має альтернативи. Після проголошення незалежності повернення нашої держави в сім’ю європейських націй є природним і закономірним. До того ж Україна має зробити рішучий і реальний крок, який відірвав би її від Росії, а отже, скріпив суверенітет нашої держави. Без такого кроку Україна буде приречена плентатись у фарватері московської політики, яка мов іржа залізо роз’їдає тіло української нації.

Україна може стати ключовою державою Центрально-Східної Європи. Про це говорять її географічне розташування, природні ресурси, науковий та економічний потенціал, демографічна величина. Відповідно, вже треба дбати про плекання у свідомості нації візії майбутнього України як стрижневої країни, яка, спираючись на берегову лінію Чорного моря, може потужно впливати на створення нового геополітичного регіону — Балто-Чорноморської осі, з подальшим прилученням до нього держав Південно-Східної Європи та Закавказзя. У цьому контексті має по-новому прозвучати традиційне націоналістичне ідеологічне гасло “Опора на власні сили”, збереження на пограниччі власної культури посеред розмаїття інших світів.

Український націоналізм пояснює життя як нуртування духу й сили волі, енергетика й цілеспрямованість яких визначають успіх чи неуспіх народів, впливають на їхню здатність до державотворення, соціальної самоорганізації, історичного розростання й наступальності. Водночас націоналізм вимагає заглиблення в національну історію та культуру. Отже, на часі — органічне поєднання національного відродження з національним державотворенням, реалізація системного захисту етнонаціональних інтересів і свобод українства.

Богдан ЧЕРВАК


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі

Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини