Таке враження, що Україну в тринадцятому році заклинило на п’ятниці тринадцятого числа.

Черговий виток, або ж певна перманентність глобальної кризи змушувала українську владу чинити найбільш нерозважливі кроки, які тільки можна робити в цій ситуації, а нерозважливі кроки ще більш поглиблювали кризу. Петля самозатягувалася,  навіть без тиску вулиці, а вулиця вже, здається, почала навіть погоджуватися з тим, що цій владі треба дати просто відійти в призначений час, навіть не помишляючи про зміну державної системи.

Тільки влада увійшла в такий смак , що вже про інстинкт самозбереження навіть думати ніхто не думає. Спроба розрахуватися за власні прорахунки коштом малого і середнього бізнесу призвела до того, що  все що здатне рухатися швидко згорнуло активність і відповзло в тінь. Але внутрішні проблеми, кадрові диспропорції, позабюджетні фінанси, держзакупівлі в ручному режимі і т.і. могли б ще якось сприйматися суспільством, коли б завершилася зовнішньополітична колотнеча, а суспільство таки повірило владі у  чесність їхї європейського вибору, але аварійне гальмування владного локомотива порвало не тільки гальма в локомотиві, а й попсувало колію...

Фактично ми маємо повну зневіру суспільства в здатність влади без сторонньої допомоги вийти із кризи. Зі всіх криз, в котрих опинилася країна, рукотворних в тім самім переліку. Замість змусити служити країні і бізнесу формат транзиту – і екеномічного, і політичного, все більше вростаючи в світовий поділ праці і ринків, влада почала відігравати сценарій на самозбереження через ізоляцію. Відкидаючи країну, слідом за Росією на маргінес  цивілізаційних процесів...   Принаймні так може видаватися, коли б не вважати проривними домовленості з Китаєм, та Росією... Втім, китайські товариші не підписують просто паперів, в той час як російську сторону, часто, підписане перестає хвилювати буквально на другий день...

Посол США Джефрі Р.Пайєтт пише в нещодавній статті "Україна в 2014 році" на Голосі Америки: "У жовтні виступаючи перед студентами в Національному університеті "Києво-Могилянська академія" ( НаУКМА ), я говорив про виклики і потенціал, які я тут бачу, а також про інтровертність України, про те, що Україна, зосереджена на своїх проблемах, не дивиться назовні. Хочу повторити свою тезу: можливо, треба вдивлятися в себе, щоб мати сили приймати важкі рішення і жити з ними, але лише за умови взаємодії з іншими, з широким суспільством, зі світом Україна зможе втілити зміни, яких вимагають її громадяни, і повною мірою брати участь у світових справах.”

Тобто, різке гальмування української влади можливо йсприйнялося в західному суспільстві як пустощі молодої демократії, але якби це гальмування не супроводжувалося проявленням конфлікту у самій українській владі, Захід би так  не зворохобився.

Фактично маємо на завершення року зростання  у рази  конфліктності  в політичному класові, майже тотальну недовіру до суспільних інститутів, сприйняття суспільством політичної боротьби як своєрідної боротьби "нанайських хлопчиків", коли у програші завжди залишається народ...

Тринадцятий рік зробив усі конфлікти і лінії розломів рельєфними і відчутними... Але не народив цивілізованих інструментів розвязання цих конфліктів...Політичний клас приходить до думки, що за всі попередні помилки зараз доведеться платити з власної кишені...Але ж досі таланило платити з чужої? Навіть час, коли  занйти розвязання конфліктів без сторонніх рефері вже незворотньо втрачений...

Як і до критичного звузився коридор можливостей самого Януковича... Імітаційний успішний  контракт з Росією, а віри у викинання РФ взятих на себе зобовязань нині ще менше ніє після Харкова, робить його знову кандидатом Росії на виборах 2015, і часу для збалансування цього вектору критично невистачає... зважаючи на глибинне несприйняття населення будь-яких кроків Росії в бік України  Януковича фактично загнали у власне старе електоральне гетто, що призведе до ситуації , коли новий президент може бути обраний голосами менше ніж пятої частини виборців...

Тож тринадцятий рік залишається у памяті роком множення проблем, але наближення виборів ще більш стимулює це множення, і вибори не стануть гордієвим вузлом, швидше й вибори домножать цих вузлів, і штучні законодавчі фільтри, що досі стримували українську політику від навали нових популістів можуть не вберегти старих популістів на своїх позиціях...

Тож запит на зовнішньополітичний вибір, на євроінтеграцію як на відновлення правової культури, на відновлення дієвості законів тільки зростатиме, бо лише тоді у нового  політикуму з’явиться шанс…

А опір нинішньої влади реформам дуже швидко перетворить цю зміну поколінь  чергову битву світла і темряви,  розриваючи на клапті центристьке державницьке середовище, завдяки якому Україна досі не те що не розкололася, а й знайшла сили для внутрішньої реінтеграції...

Отака от пятниця двадцять-тринадцяте...

А завтра була субота...