Сьогодні вранці я хотів викласти чергові тези, але продивившись новини, передумав. По-перше, який сенс писати, якщо по факту все відбувається точно навпаки. Судіть самі:

1) Замість наповнення реальним змістом Ради Майдану, її таки перетворили на потенційну говорильню із засиллям всякого роду «хромадських лідерів». Тут багато у мене в коментах говорили «тока демократія» - ось тепер у вас є шанс. Ви так довго закидали опозиційним лідерам вайлуватість і небажання реально діяти, ось тепер «хромадські лідери» (яких, зауважимо, ніхто не вибирав і не делегував, а той же Єгорка Соболев уже два дні як «готує грунт», щоб вчергове переможно оголосити про розпуск Майдану) мають шанс запропонувати щось реально дієве. Але щось мені здається, що все зведеться до «стратегії малих кроків», до «стратегії теплого океану», які прогнозовано скінчаться тим же, чим уже скінчились в Росії - повною відсутністю політики в країні. Певніше, політик один буде, і звати його будуть Віктор Янукович. Решта буде бігати у нього під ногами, і добре, якщо будуть на свободі.

2) Замість перетворення почесної посади Юлії Тимошенко в Раді Майдану на повноцінне представництво... її взагалі викинули звідти. Мені чисто для себе цікаво: провідний опозиційний політик, політв'язень, який уже принаймні кілька разів довів, що аналізує ситуацію набагато глибше, ніж будь-хто із новоявлених героїв Майдану, виявився зайвим. Зате зовсім незайвим виявився Ігор Луценко, який уже запоров свого часу захист Андріївського узвозу. Зовсім незайвою виявилась Вікторія Сюмар, яка уже видавала на-гора один «план реформ», який скінчився пшиком. Хлопці, у мене реально складається враження, що ви там зібрались не для того, щоб країну реформувати, а щоб поговорити про розумні речі, а потім розійтись по домах. Це при тому, що винних у побитті студентів досі не знайдено, а проти активістів Евромайдану розгорнуто точковий терор. Ви думаєте, що перетворюючи Майдан на беззубу громадянську ініціативу, такий собі «український ватикан» (між іншим, я не шуткую - така уже є, замість поширення Майдану на всю Україну хочуть перетворити його на анклав), купите собі прихильність когось у владі? То подивіться ще раз на фотки Тані Чорновіл. Або ще раз подивіться кадри 1 грудня.

3) Особливу злість у мене викликають мої ж соратники по партії. Вас, трах-тарарах, близько двох чи навіть трьох сотень тисяч рядових. Ви одні можете забезпечити підписання петицій по Тимошенко. Натомість ви не можете зібрати навіть десятьох тисяч. Тут не треба голови підставляти, просто, блджад, проголосувати в інтернеті. Я не розумію, це уже діє страх? Навіть підпис під петицією поставити боязко? Чи це елементарна лінь, бажання знову перекласти все на тендітні плечики Юлі, мовляв, хай вона якось сама себе звільнить. Я не буду розписувати, чим така позиція скінчиться - можете самі подивитись на Ходорковського. Наше щастя, що Юля дійсно є лідером вищої ліги, і не кидає своїх прихильників напризволяще. А на якій підставі ми вважаємо себе вправі кинути напризволяще її? Задайте собі це питання, і хоча б петицію підпишіть, якщо не можете вдіяти щось більшого.

А наостанок ось вам фотка. Це йолка, на якій уже «хромадські активісти» завішали юлін баннер прапорами. Причому грунтовно так завішали, прострочивши по краям, щоб не можна було відсунути інакше як здерши їх разом із баннером. Але позаяк «активісти» такі активісти, навіть своєї мети вони не досягли. Справа навіть не в тому, що на Майдані стало більше Юлі - у вигляді саморобних плакатів, наліпок на наметах і навіть постерів. 

Погляньте на цей фрагмент, який виглядає з-за прапорів. Юля дивиться на Майдан, ніби через маленьку щілинку, сподіваючись на те, що ми зможемо все-таки вибороти і свободу для України, і волю для неї.

Здатні ми це зробити, чи треба зливати воду і потроху змирятись із тим, що віднині ми живемо в Білорусі-2? Зробіть мені ласку, доведіть мені, що я помиляюсь. Бажано практично, а не словами.