Незважаючи на усі свої жахливі юридичні вади, цей закон є законом. І не просто законом, а Законом, за який проголосувала конституційна більшість народних депутатів. Його мусив підписати і президент, бо мета цього закону – забезпечення, наскільки це можливо, злагоди в суспільстві в частині вирішення найбільш болючого питання: ви не хочете карати своїх, так не карайте і наших! Деякі представники влади, що обіймають посади високих суддів, вже оголосили про нібито неможливість виконання приписів цього закону. Але: хто не хоче робити - шукає причину, хто хоче – шукає спосіб.

Цей закон фактично забороняє прокурорам звертатися у відповідних справах до суду з обвинувальним актом. Відповідно ж до ч. 2 ст. 283 і ч. 2 ст. 284 КПК України у прокурорів залишається лише три варіанти правової поведінки:

1) закрити кримінальне провадження;

2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;

3) відмовитися від підтримання державного обвинувачення.

Закрити кримінальне провадження прокурор мусить у випадках, зокрема, коли не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи і вичерпані можливості їх отримати, або відсутній склад злочину.

Звільнити особу від кримінальної відповідальності суд може на підставі клопотання прокурора, зокрема з такої матеріальної підстави, як зміна обстановки (ст. 48 КК України), якщо йдеться про вчинення злочину невеликої чи середньої тяжкості (це, наприклад, злочини, передбачені статтями 279, 293, 341, 342 або частинами 13 ст. 296 КК України та ін.).

Обґрунтовуючи зміну обстановки, прокурор зобов'язаний послатися на Закон «Про усунення негативних наслідків...», а суд, якщо він не ворог народу і державі, підтримати це клопотання з тих же підстав.

Шкода, що досі Вищий спеціалізований суд не надав відповідних роз'яснень з цього приводу.

Крім того, особа може бути (а в окремих випадках – повинна бути, про що прямо вказано у статтях 44-46 КК) звільнена від кримінальної відповідальності і за іншими підставами. Знайти такі підстави – справа адвокатів і прокурорів.

У тих випадках, коли йдеться про вчинення тяжкого злочину (наприклад, ст. 294 КК України), прокурор, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України, повинен відмовитися від державного обвинувачення – знову ж з посиланням на зазначений Закон «Про усунення негативних наслідків...».

Статті 340 і 341 КПК вимагають від прокурора у цьому випадку небагато - лише погодити свою позицію з керівником прокуратури. А для того ж, щоб закон був виконаний, Генпрокурор вже мав би розіслати свою вказівку про те, щоб усі прокурори в таких випадках відмовлялись від обвинувачення. Це його повноваження, передбачене Законом про прокуратуру і КПК.

На підставі цього закону особи, вже засуджені за відповідні діяння (незалежно від того, за угодами з прокурорами чи без всяких угод), мають право звернутися до суду з клопотанням про дострокове зняття з них судимості. Це - як мінімум.

Максимум же – це, якщо допускає КПК, перегляд вироків апеляційними та касаційними судами та їх скасування зі звільненням осіб від кримінальної відповідальності.

Букви закону «Про усунення негативних наслідків...», дійсно, залишають не дуже добре враження про його авторів як юристів.

Але ДУХ цього Закону не може сприйматися інакше, як необхідність зробити все можливе для того, щоб максимально полегшити долю усіх учасників акцій протесту та масових заходів, що відбувались у період з 21 листопада до 26 грудня 2013 року в Києві та інших населених пунктах України.