Ви, напевне, теж помітили: що не виступ пана Кличка на людях, то про президентство. Враження таке, наче в чоловіка щодо цього сюжету просто таки проявилася «швидка Настя». Куди не ступне, то все про просо. Вчепився в цю тему, як городовий до п’яного…

Так, це велика не просто проблема, а справжня біда для всього народу, що президенство в Україні перетворилося в осоружне фюрерство. Що гарант захисту конституційних прав людей трансформувався у патрона ним вибудованого кримінального режиму, для якого, судячи із заяв та вчинків, головним завданням є… не здавати своїх. Хоч усім уже ясно, що окремі з них неодмінно повинні сидіти не в м’яких кріслах, а в зовсім інших місцях. Що їхні дії, у відповідь на мирні демонстрації українського народу, передусім, студентства, проти відмови курсу України на зближення з Європою, викликали обурення й презирство всього цивілізованого світу, а з цитаделі демократії – США оцінили їх недипломатичним зворотом «огидні»…

Але чи потрібно до цього підходити так спрощено, як те видається В. Кличку? Більш як за рік до самих виборів, позаяк опозиція, як бачимо, не вишукує можливих шляхів до проведення дострокових виборів глави держави, а готується дати прицільну мішень для обстрілу владою якогось «єдиного кандидата».

Тим  паче, що фортеця влади – не міфічний вітряк, махнеш боксерською рукою – розсиплеться. Насправді, це глибоко ешелонована цитадель, намертво зцементована колосальними фінансовими субсидіями, керована групою людей, вихідців одного регіону, для яких у боротьбі за утримання своїх позицій немає ніяких правил, а ні моралі. І якщо пан Кличко, поборник чесного відвертого змагання віч-на-віч, яким, звісно ж, його виховав багатолітній досвід боксерського рингу, гадає, що маючи нині високий персональний рейтинг, за рахунок складання голосів прихильників від інших опозиційних сил у нього з’явився легкий шанс перемогти опонента на президентських виборах, а тому, мовляв, треба вже визначатися з єдиним кандидатом від фронди, то це просто казка.  Абсолютна утопія.

Як справедливо каже Юрій Луценко, покладатися нині на чесність влади, це все одно, що сідати грати в наперстки з шулерами.

Тому висувати єдиного кандидати від опозиції вже в першому турі президентських виборів, це все одно, що випускати зайця перед зграєю хортів. Позаяк, неодмінно доженуть і розтерзають.

Коли це все перекласти на мову конкретного життя в Україні, то все може виглядати приблизно так.

Якщо вже в першому турі перегонів виставити, приміром, єдиним об’єднаним кандидатом від опозиції А. Яценюка, то його може  (не приведи, Боже, звісно ж!) спіткати доля Г. Гонгадзе, чи В. Ющенка з отруєнням. Якщо, зрозуміло, таке 2004 року було насправді, оскільки слідство з цього прикладу десь явно згубилося, результати його й досі не відомі...

Коли всі надії в такий же спосіб покласти на О. Тягнибока – влаштують такі провокації («знайдуть», приміром, партійні склади зброї, плани й схеми повалення конституційного ладу в державі і таке інше), які призведуть до закриття українськими судами (а для них понад усе керівна вказівка!) націоналістичного ВО «Свобода», повної дискредитації кандидата в президенти від цієї сили, і зняття його з передвиборчих перегонів. І не сумнівайтесь у цьому. Тільки підсуньте їм цей варіант…

Як не дивно, але думаю, що це факт: найбільш уразливим із числа опозиціонерів на пост єдиного кандидата від фронди із першого туру перегонів є якраз саме В. Кличко. Еге ж, маю на увазі саме ту злощасну поправку до Податкового Кодексу, згідно з якою представнику від партії УДАР може бути відмовлено в реєстрації кандидатом у президенти на підставі того, що він не мешкав у державі протягом десяти останніх років. Розгляд справи, наприклад, «замовлять» дослідити ручному Конституційному суду, а він винесе своє рішення, (і неодмінно про зняття кандидата з реєстрації!), тоді, коли інших претендентів на папаху глави держави вже зареєструвати не можна…

Після цього для Віталія Володимировича може початися період безрезультатних судів, а для народу вельми пісний селекційний вибір марафонного меню: В. Янукович, або П. Симоненко; В. Янукович, або О. Ляшко, чи, скажімо, Ю. Кармазін, що загалом не має ніякого принципового значення. Це означатиме повне і абсолютне фіаско для українського народу, який почав відчайдушну боротьбу проти режиму В. Януковича ще з листопада 2013 року. Чи ж треба, скажіть, будь ласка, так ризикувати з якимсь «єдиним кандидатом»?

Мені здається, що це абсолютно безграмотним є взагалі виносити якусь смішну ідею «єдиного кандидата від опозиції».

Реєструватися мають, скажімо, три, чи чотири кандидати від фронди: А. Яценюк, В. Кличко, О. Тягнибок, П. Порошенко. Аби не дати змоги зашкодити «провести в дамки» свою шашку. А вже під час ходу підготовки до голосування, за днів два-три до вирішальної неділі, ці люди конче мають домовитися поміж собою, хто із них має стати єдиним, прохідним кандидатом. Не знімаючись із виборів, позаяк це небезпечно, ТРОЄ мають закликати своїх прибічників у день волевиявлення біля урн проявити мудрість і проголосувати ЗА ОДНОГО, ЧЕТВЕРТОГО, НАЗВАНОГО НИМИ,  – А. Яценюка, П. Порошенка, В. Кличка, чи О. Тягнибока. Щоб у такий спосіб уже в першому турі спробувати перемогти В. Януковича. Не соромлячись того, що самі троє названих із людей наберуть лише по 0,03 – 0,04 відсотка голосів, або й нічого не наберуть, якщо люди їх почують…

У другому турі, коли він знадобиться, єдиного кандидата і без того не буде, адже він і без подібного поіменування, визначення виявиться єдиним від опозиції. Так що нинішні дивні стенання В. Кличка, загалом іще не обкатаного передвиборного бійця, є просто таки смішними, як і заклики до того, що треба обирати вже сьогодні «єдиного кандидата». Дивно, що маючи стільки людей у своїй партійній, а головне – фракційній обслузі, йому немає кому порадити: друже, помовчи, тому, що ти проголошуєш нісенітниці…