Перш ніж перейти до подробиць дійства, маю наперед зауважити, що використане для його характеристики слово не є образливим, не означає неповаги, не посягає на честь, гідність та ділову репутацію, не містить наклепу чи шантажу вказаних юридичної та фізичної осіб. Логомахія походить від давньогрецького – logos – слово і mahe – битва. Російською мовою передається також як «словопрения». Це пояснення необхідне, аби занадто буйна фантазія не розігралася у деяких гарячих офіційних головах.

Тепер по суті. Виявляється, бурхливу реакцію можновладця викликало запитання: «Пане Кравченко! Ви з ким? З народом чи з Партією регіонів?» Про це раніше спитали голову Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації учасники пікету, а простий лівобережний блогер Ю. Лагутов не лише приходив тоді разом з громадою, але ще й багато публіцистичного написав про тутешні порядки з дореволюційних часів. Отже, сам «провинився» і тепер маю тримати відповідь перед його, С. Кравченка, суворим обличчям.

Всебічний розгляд вищезгаданого питання розпочався мозковим штурмом на предмет, хто із нас крутіший знавець партійної ролі для народної долі. З’ясувалося, що Сергій Олексійович, оскільки він завжди вступав тільки в дуже потрібні народу партії. Посудіть самі, чого важать мої «жалюгідні» ХНС/ХДС, НСНУ, ПОРА, ЄЦ та ХДПУ в порівнянні з його «Єдністю» О. Омельченка, Народною партією В. Литвина і, нарешті, всесильною Партією регіонів.

Далі більше: все, що зробив і ще встигне наробити С. Кравченко, поєднуючи посади голови Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації та голови Дніпровської районної у місті Києві організації Партії регіонів, присвячується людям. Майдан хай собі вирує, а у Дніпровському районі політики немає, бо тут вправно орудують господарники. Сам же С. Кравченко не адміністративним ресурсом, однак потужною силою власного прикладу і «залізними» аргументами про покращення, переконає за кого слід проголосувати у разі, якщо місцеву владу в Києві знову почнуть обирати.

Після одкровень, від яких вже «собаки чихають», я попрощався. Стало остаточно зрозумілим, що солідної дискусії із примітивної чиновницької логомахії не вийде.

Схоже, життя у паралельних світах є характерною ознакою правителів усіх часів та рівнів, коли вони втрачають відчуття пульсу свого народу. Напевне, особливо дезорієнтуються ті посадовці, котрі не спираються на пряме обрання громадянами. У вирішальні моменти вони здатні лише гальмувати хід історії, адже керуються не очевидною волею справжнього джерела публічної влади, а сумнівними уявленнями та вказівками «по вертикалі». Тому місце їм – на узбіччі!