Нещодавно лідер УДАРу Віталій Кличко заявив, що готовий балотуватися в президенти за Конституцією 2004 року, яка обмежує повноваження глави держави.«Українці не хочуть бути залежними від настрою однієї людини. Повернення до Конституції 1996 р. відбулось в антиконституційний спосіб. Баланс противаг, коли Президент і уряд значно підсилили свої повноваження, був порушений. А він повинен працювати. Тому ми пропонуємо повернутися до змін Конституції 2004 р.», - сказав Кличко.

Члени партії УДАР добре знають, що Віталій Кличко зробив таку заяву на виконання Програми нашої партії, в який записано: «Президент повинен залишатися главою держави, але при цьому його повноваження мають бути збалансовані з механізмами їхньої реалізації.» В Програмі також зазначається: «Велика концентрація повноважень в руках Президента призводить до функціонального паралічу владного механізму. Проблеми нагромаджуються, однак вирішити їх Президент інституційно не спроможний, а Уряд позбавлений самостійності».

Партія УДАР упевнена, що повернення до Конституції зразка 2004 року, повернення до парламентсько-президентської республіки може вивести Україну з перманентної політичної і економічної кризи. Варто зауважити: ці програмні положення присутні в Маніфесті Майдану.

Сьогодні Україна - це авторитарна держава, яка показала свою нездатність до ефективного функціонування і не відповідає вимогам, що виникають у суспільстві. Це стало особливо зрозуміло після подій 30 листопада – 1 грудня.

Тому ми маємо відтворити три дійсно незалежні гілки влади – виконавчу, законодавчу і президентську - і поставити силовиків і правоохоронців під контроль парламенту. Скасування політичної реформи в жовтні 2010 року УДАР вважає антиконституційним переворотом. Фактично тоді відбулася абсолютно неконституційна легалізація узурпації влади.

Нагадаю, що 1 жовтня 2010, Конституційний суд ухвалив рішення скасувати політичну реформу, і повернув Україну від парламентсько-президентської до президентсько-парламентської форми правління та значно розширив повноваження Віктора Януковича.

Головні зміни до Конституції, внесені у 2004 році, стосувалися функціонування Верховної ради і порядку формування уряду. Тоді було введено порядок формування Кабінету міністрів коаліцією депутатських фракцій, яка включала в себе більшість депутатів. Парламент могли розпустити у випадку, якщо коаліцію не було створено після парламентських виборів. Рішення КС означало, що відтепер існування коаліції не є обов'язковим, а всі рішення приймаються простою більшістю голосів. Також втратило силу положення, згідно з яким депутат, виходячи з фракції, позбавлявся свого мандата.

Втратив силу також порядок призначення Кабінету міністрів. Раніше кандидатура прем'єр-міністра вносилася президенту коаліцією депутатських фракцій, а президент, у свою чергу, вносив її на розгляд парламенту. Коаліція також самостійно призначала членів Кабінету міністрів, за винятком міністра оборони і міністра закордонних справ, кандидатури яких вносилися президентом. Повернулася норма, згідно з якою кандидатура прем'єр-міністра вноситься на затвердження парламенту президентом. Він також призначає всіх членів Кабінету міністрів за поданням уряду. Президенту також повернули право видавати укази з питань, не врегульованих чинним законодавством.

Фактично вертикаль влади стала авторитарною, і ви бачите до яких це призвело наслідків. Суспільство має чітко уявляти, що всі політичні і економічні негаразди, що зараз діються, – це прямий результат «конституційного перевороту» 2010 року. Раптово наверху піраміди влади опинилася одна людина. Янукович захотів – підписав, захотів – не підписав угоду про Асоціацію, і ніхто до останньої хвилинине знав, що він робитиме. Захотів – підписав таємну кабальну угоду з Росією, захотів – не підписав, і ніхто знову не знав чого від нього очікувати.

Тому що сьогодні Янукович одноосібно вирішує всі питання управління державою, і при цьому нікому не підзвітний і не несе відповідальності за свої дії. А коли йдеться про повернення до Конституції 2004 року, то в ній таке свавілля неможливе – там подібні питання вирішуються насамперед у парламенті. До речі, сьогодні в жодній з європейських демократій у глави держави немає таких непомірних «царських» повноважень.

Партія УДАР вважає що відновлення конституційного ладу, конституційного правопорядку на умовах, відмінних від тих, на яких останнім часом перебуває українська держава після антиконституційного перевороту 2010 року, має бути одним з найважливіших питань діалогу опозиції і влади. На мій погляд, питання можна було б вирішити двома способами.

Перший – це повернення до парламентсько-президентської форми правління, яка була визначена у Конституції редакції 2004 року. Найпростішим варіантом було б скасування Конституційним Судом свого рішення від 2010 року, яким він перевів державу на засади Конституції редакції 1996 року. Конституційний Суд у своєму рішенні міг би визнати, що він припустився помилки. Безперечно, в 2010 році Конституційний Суд вийшов за межі своїх повноважень і фактично змінив Основний Закон. Так само він може скасувати своє рішення.

Другий – це прийняття в двох читаннях (як це має бути відповідно до розділу 13 Конституції України) у Верховній Раді без підготовки нового тексту на сесії схвалити текст Конституції 2004 року. А на наступній сесії, як це повинно, остаточно прийняти Конституцію 2004 року. Завдяки цьому можна було б повернутися до більш-менш збалансованої моделі парламентсько-президентської республіки.

Наступний крок – розробка і прийняття нового тексту Конституції, який буде забезпечувати всі демократичні засади у суспільстві.

Проливши кров 30 листопада, режим остаточно вивів себе за межі легітимності. Зміна конституційної форми державного правління могла би легітимізувати владу і допомогла зберегти обличчя. Тому питання повернення до Конституції 2004 року могло би стати своєрідним консенсусом для політичних еліт України, а нову редакцію Основного Закону, можна було б сприймати як суспільний договір. Якби наші опоненти були відповідальними державними діячами, то зрозуміли би, що це необхідно робити, адже за збереження такої системи влади, скоро вона придавить їх самих.

Отже, шляхи і механізми повернення до Конституції в редакції 2004 року існують. Але сьогодні для їх здійснення не вистачає політичної волі однієї людини - Віктора Януковича. Втім, сумний досвід підказує, що він навряд чи піде на серйозний діалог з опозицією. А якщо піде – то лише заради присипляти увагу і водночас готуватися до масштабних фальсифікацій на президентських виборах. Але якою б не була поведінка Януковича, опозиція, відповідно до Маніфесту Майдану, готується до створення представницького органу установчої влади для підготовки нової Конституції України.