Весь фейсбук переповнений вимогами до Америки застосувати санкції проти режиму Януковича.

Що я можу сказати, виходячи з почутого і побаченого.

Перше. США в питанні санкцій стоять на крок попереду Європейського союзу, який це питання не готовий підіймати. Зовнішню політику неможливо перебудувати за одну ніч. Тим більше такої країни, як Америка, що має інтереси в 200 державах світу. Ще два місяці тому вони пропонували Януковичу квиток у світле майбутнє, а сьогодні готуються оголосити політичний бойкот.

Подібні швидкі трансформації трапляються, але відносно країн, де відбувається громадянська війна, приходять до влади військові хунти або починається геноцид. Треба бути тверезим – в Україні складні часи, але немає масових етнічних чисток, а Януковича американці все ще вважають законно обраним президентом, змістити якого буде нагода в 2015 році.

Тому я би сказав, що дипломатична машина Америки навіть занадто мобільна, так швидко помінявши риторику щодо Януковича – від співпраці до санкцій. І заслуга тут – як самого Януковича, що нагадує часом оскаженілого Лукашенка, так і українців, що своїми мирними – саме мирними! – протестами вразили американців за останні два місяці.

Друге. Слід розрізняти два види санкцій – санкції на міждержавному рівні та адресні санкції.

Санкції на міждержавному рівні – це своєрідна ядерна зброя дипломатії. Їх суть – не в застосуванні, а в стримуванні. Тобто саме попередження про розгортання санкцій мало би отверезіти нарваного керівника. Їх застосовують, але фактично це означає перехід точки неповернення у стосунках з владою такої країни.

Водночас адресні санкції можуть бути застосовані будь-коли і проти будь-кого. І на сьогодні можна стверджувати, що санкції проти деяких силовиків Януковича майже схвалені, просто вони офіційно не оголошені. Суть у тому, що для адресних санкцій не потрібно ухвалювати новий закон – достатньо тих, про які я вже писав: президентського указу N7750 або статті 212 Акту про іміграцію та національність США.

Відповідно, оскільки окремий закон не буде ухвалюватися, то фактично громадськість позбавлена можливості спостерігати за процесом імплементації санкцій. Офіційно ніхто з американських посадовців не буде оголошувати прізвища, тому що їм це заборонено законом.

Кожна особа дізнається про застосування проти неї адресної санкції явочним порядком – коли отримує відмову в наданні американської візи, або коли її вже видана віза анульовується, або коли не допускається на територію США. На сьогодні, опираючись на інформацію джерел, можна стверджувати, що міністр внутрішніх справ Захарченко вже включений до списку осіб, проти яких будуть застосовані візові санкції.

Третє. Розмови про те, що регіоналам не потрібна Америка, є неправдою. Клюєв-молодший минулого року щонайменше двічі здійснював візити у США. Заради особливого статусу тут він вибив собі посаду керівника групи дружби Верховної Ради з Конгресом США. Заради визнання у Америці він став спонсором грудневої конференції, організованої US-Ukraine Foundation. Заради промоушену «регіональних цінностей» за два останні роки заплатив 1,5 мільйони доларів американським лобістам.

Нев"їзний до Америки, інший регіонал Юрій Іванющенко найняв юридичну фірму, щоб та допомогла викрестити його з чорного списку. Не вдалося – Іванющенко зміг одноразово заїхати до Нью-Йорка на два дні по візі ООН, принизливо звітуючи в Держдеп про кожен свій крок на території США.

Щоб викреслити себе зі списку нев"їзних, союзник регіоналів Дмитро Фірташ зустрічається з кожним новим послом США та пояснює про свої стосунки з Сєвою Могилевичем, про що вони звітують у депешах до Вашингтона, які згодом спливають на Вікілікс.

Десять років тому через відверті порушення прав людини напередодні виборів з боку Банкової показово був позбавлений американської візи найближчий соратник Віктора Медведчука Григорій Суркіс. Джерела розповідають, що він прилетів до Америки і був не допущений на територію держави. Перед цим Суркіс наймав лобістів з компанії АРКО, щоб сподобатися американській аудторії – райтери писали для американської аудиторії від його імені статті про активну діяльність Суркіса у єврейській громаді Києва.

Рінат Ахметов не може отримати американську візу попри те, що придбав вугільне підприємство на території США. Його юристи уважно відслідковують будь-які негативні публікації про нього на заході, а для відбілювання репутації клієнта найняли сумновідому в Україні компанію Kroll, яка мала довести відсутність кримінального минулого. Адвокати Ахметова з компанії Akin Gump не цураються навіть ходити у Вашингтоні до грантових організацій з вимогою припинити фінансування незалижених українських медіа, які публікують невигідну Ахметову версію його біографії.

Якби Америка не була потрібна регіоналам, тут би не жила родина голови бюджетного комітету парламенту Євгена Геллера – ключової фігури в фінансових справах Партії регіонів та менеджера Ахметова на бюджетних потоках країни. Прізвище Геллера дедалі частіше лунає у Вашингтоні як людини, що використовує для своєї родини переваги Америки, але у себе на батьківщині не поважає демократичні цінності, що сповідують США.

Аби Америка не була важливою для Партії регіонів, тут би не мешкали доньки депутата-регіонала та радника Азарова Андрія Деркача – того самого, який розстався з Володимиром Сівковичем за кілька годин до розгону Майдану 30 листопада. Або тут би не мешкала родина регіонала-баскетоболіста Олександра Волкова. Або багатьох інших регіоналів, деякі з яких – як Олександр Пресман – навіть мають американське громадянство.

Ці всі прізвища відомі американським посадовим особам, так чи інакше причетним до вироблення підходу щодо України.

Американська зовнішня політика – це величезний авіаносець. Він довго перелаштовується, особливо якщо ідеться про країну, де немає відвертих злочинів проти людяності. Але якщо цей корабель перелаштувався, то повернути його в інший бік вимагатиме тривалого часу та неймовірних зусиль.

Сьогодні американська зовнішня політика міняє свій курс відносно Януковича. І скоро він та багато інших людей з оточення відчують – якщо вчасно не отямляться.