Не сумніваюся, що субота 30 листопада 2013 року стане історичною для Української православної церкви – Київського патріархату. Тоді, з благословення Патріарха Філарета Свято-Михайлівський собор у Києві став притулком для кількох сотень наляканих і побитих студентів, постраждалих від нічного нападу «Беркута» на Майдані Незалежності.

Згодом свої двері для «майданівців» відкрили греко-католицькі церкви Києва.

Переконаний, що цьогорічною окрасою Різдва стане подія, яка відбулася 11 січня 2014 року в Харкові. Найкраще про це сказано у заяві консисторії Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви, яку підписав мій давній товариш Архиєпископ Харківський і Полтавський Ігор (Ісіченко).

Заява настільки промовиста, що її варто процитувати повністю.

«У ці різдвяні дні ми знов і знов переживаємо ганьбу Вифлеєму, де не знайшлося місця для Святої Родини, крім стайні-вертепу. Ця ганьба могла б впасти й на Харків, де серед сотень бізнес-центрів і готелів не виявилося жодного, здатного 11 січня 2014 р. прийняти групу учасників всеукраїнського руху опору, яка назвала себе «Всеукраїнським форумом Євромайданів». І ми були б приречені почути на Останньому Суді: «Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований. Бо Я голодував був і не нагодували Мене, прагнув і ви не напоїли Мене, мандрівником Я був і не прийняли ви Мене» (Мт. 25:41-43). Бо «чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, Мені не вчинили!» (Мт. 25:45).

Я глибоко вдячний парафіяльній громаді Свято-Дмитрівського храму м. Харкова за те, що вона виявила християнський підхід до подорожніх, котрі завітали до нашого міста, і надала їм притулок для проведення планованої зустрічі. Сподіваюся, мою вдячність поділяють усі патріоти нашого міста, всі християни Харкова, свідомі обов’язку гостинности до подорожнього, відповідальні за добре ім’я історичної столиці Слобожанщини.

Але як же прикро, що знайшлася група молодиків, котрі влаштували штовханину під Свято-Дмитрівським храмом, труїли людей із газових балончиків і з озвірілими обличчями рвалися досередини храму. Хочеться вірити запевненням працівників правоохоронних органів, що злочинці будуть покарані відповідно до чинного законодавства. Та хіба справа в державному покаранні? Адже ці особи з’явилися біля церкви не випадково, вони явно виконували політичне замовлення опонентів «Євромайдану».

Навряд чи злочинці усвідомлюють, наскільки важкими для них можуть бути наслідки нападу на православну святиню, та ще й у дні різдвяних свят. Божий Суд суворий саме тому, що справедливий, і він неодмінно спіткає і напасників, і, ще більшою мірою, замовників блюзнірського злочину. Суворий земний суд може стати рятівним для них, бо дасть нагоду спокутувати провину, хоча б частково, вже тут, на землі, і полегшити сумління перед Небесним Суддею.

Ми можемо не поділяти поглядів осіб чи суспільних середовищ, які живуть із нами в одній країні, в одному місті. Харківський Євромайдан зазвичай іґнорує існування громад Української Автокефальної Православної Церкви і його риторика не імпонує багатьом нашим парафіянам. Ідеологія Всеукраїнського форуму Євромайданів не відображає всього політичного спектру руху громадянського опору, що розпочався в листопаді 2013 р. Але це не завадило харківській громаді Української Автокефальної Православної Церкви гостинно відчинити двері перед співвітчизниками, що стали об’єктом політичних гонінь.

Нашим обов’язком як християн є і буде дбати про суспільний мир, базований на пошані до громадянських прав кожного українця, в тому числі й на праві висловлювати й обговорювати полемічні думки. Лише дотримуючись цих засад, ми зможемо в майбутньому почути від Судді обнадійливі слова: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви» (Мт. 25:34,35)».