Написав цей текст ще 10 грудня. Вже тоді було зрозуміло до чого йдеться. Однак не міг виставити тут, бо кібератаки завалили блоги УП. Виставив де інде. Гадаю, що саме цієї ночі варто повторити урок. Бо не дочитали. Не дочитуєм. Отож:

Багатьох уважних спостерігачів за тим, що відбувається з Україною і як себе веде Віктор Янукович переслідує враження, що він не може приймати самостійних рішень. Дехто навіть називає той момент, коли він остаточно перестав грати власну гру і став шматяною лялькою в чиїхось руках. В чиїх, гадаю, нагадувати не потрібно.

Називається багато причин – починаючи від компромату, закінчуючи хабарем в особливо крупному розмірі – йдеться про якісь несосвітенні мільярди. А ще про те, що він «пощитав», що в умовах асоціації з ЄС наступних виборів йому не виграти – от і збрикнув. І т.д.

Хоча не знаю, який ще компромат можна придумати на Віктора Федоровича – може приписати йому ще й канібалізм. Бо ж був колись в улюбленій за словами пані Герман Африці такий президент, а потім і імператорЦентрально-Африканської республіки Жан-Біделе Бокаса, який жер своїх підданих. Жер опозиціонерів і коханок, поварів і дітей. Зжер навіть єдиного в країні математика та дантиста. Навіть до СССР приїжджав зі своїм м'ясцем.

Щодо грошей – більш правдоподібно. Бо країна, точніше країна завдяки трирічному правлінню партії регіонів та Віктора Януковича підведена до межі банкрутства. От і крутяться – де б грошви позичити – тобто продати майбутнє наших дітей та внуків, щоб ще трохи продовжити цю агонію.

Ще інші вказують на «узкий круг товащей», які оточили Януковича чи який оточив себе ними. Йдеться про всіх тих клюєвих-сівковічив-самойленків – ну і їхня зірка Віктор Медведчук (з фейсбуку Вахианга Кіпіані). Одним словом всі так чи інакше пов'язані «кровными узами» як з рідним КГБ, так і з його теперіншнім главою ВладіміромВладіміровичем. Круг товаріщєй не те що «узкий», а «удушающее узкий».

І гадаю, що правда десь посередині. Хоча мені більш близьким є комбінація з двох останніх версій. Тобто комбінація з гебні і грошей, чи грошей і гебні.

Однак конвульсії цього режиму та доля великого Віктора Федоровича насправді в тому, що відбувається, є дрібничкою. Для деяких великих геополітичних гравців – чим в Україні гірше, тим краще. А найкраще, якщо вже її не можна проковтнути чи розчленити, то хоча б привести до крайньої межі за якою – розпад. Розпад не лише держави. Та розподіл країни, але й розпад суспільства – повний хаос, війна всіх проти всіх.

Мені сьогоднішня ситуація з Україною нагадує ситуацією з Польщею десь 10-15 вересня 1939 року. Ситуація, коли нацисти вже окупували половину країни і залишилося якихось 10-15 днів до її повного знищення дружніми силами нацистів та совєтів.

Спекуляція, скажете ви. Можливо. Я чудово розумію, що всякі історичні аналогії та метафори доречні лише в публіцистиці. Ну що ж – я на науковість не претендуватиму. Однак свою метафору все ж розгорну. Мені здається, що вона певним чином дозволяє побачити все, що з нами, що з протестувальниками та українською владою відбувається.

Ні для кого не є секретом, якщо ти не актуальний президент США Барак Обама, чи не канцлер ФРН ГерхардШрьодер, що колишній гебіст Владімір Владімірович Путін натужно реставровує щось подібне до розваленого СССР. Воно набирає різних назв і форм – то «Русский мир», то ЄврАзЕС, то Таможенный союз.

І перлиною в короні майбутнього імператора дійсно «Всия Руси» має стати не тиха Бєларусь чи Казахстан, аМалоросия.

Тому апетити у Владімір Владімирича не менші, ніж апетити Адольфа Алюїзієвича. Ні для кого не є секретом, якщо ти не актуальний президент США Барак Обама, чи не канцлер ФРН Герхард Шрьодер.

Хоча, здається, Барак Обама просинається. Та чи не пізно? Владімір Владімирич не спав. З 2004 року справді в поті чолa свого працював над тим, щоб за получити цю перлину для своєї корони. Тут і скуповування всього банківського сектора – в кожному з галицьких містечок натикаєшся на чудесну вивіску «Сбербанк России». Тут килимова скупка інших галузей економіки. Одним словом – підготовка до того, що Алоїзієвич називав аншлюсом.

Наївні «продвинуті» західні мудрагелі гадали, що Владімірович, як і Алоїзієвич зупиняться на Австрії – бо ж це святе. Потім, що зупиняться на Судетах – бо це теж святе, щоправда менше. І так доздавалися до Чехо-Словаччини. А далі – Польща і гаплик...

А що ж є Чехо-Словаччиною сьогодні, якщо Україна нагадує Польщу, запитаєте ви? Та ж Грузія, дорогі мої. Саме Грузію здавали і здають шматками, як і Чехо-Словаччину.

Спочатку рвали шматками (як у Судетах), а потім була пряма російська інтервенція у Південну Осетію 2008 року.

Це була пробна куля – «сглотнут или нет?» «Сглотнули»...

Всі – і США і ЄС. Бо що таке Грузія – на карті не видно. Бо що таке Чехо-Словаччина – геополітичне непорозуміння.

А це було тільки сигналом до того, щоб розгорнути активну фазу операцій щодо України. До того часу, яким би проросійським не був, Віктор Федорович, він міг сидіти на своєму Межигір'ї і кучерявитися як «тіпа» незалежний та «тіпа» сильно крутий український гетьман.

Та минулися деньки хороші. І з літа 2013 процес вступив у свою гарячу фазу. І Федоровичу дали команду «кноге».

І тут слід згадати про великого «миротворця» прем'єр-міністра Великої Британії лорда Невіла Чемберлена, який продавши Гітлеру Чехо-Словаччину як дитина вимахував якимось папірцем – угодою з Гітлером – з словами «Я привіз вам мир»... На що Вінстон Черчилль відповів: «Англії був запропонований вибір між війною і безчестям. Вона вибрала безчестя і отримає війну».

І потім грохнула ІІ Світова війна, яка винесла 60 мільйонів життів. Одним словом – далі всім все відомо.

Але продовжимо мою кульгаву аналогію. Чи не нагадують вам великі та проникливі діячі сьогоднішнього політичного бомонду тих самим зганьблених до кінця світу лордів чемберленів. То вони в очка заглянули товаришугебісту і побачили істинного демократа, то щось лепечуть про його відданість справі демократизації чи про якесь порозуміння і т.д.

Та що там очі товариша гебіста. Вони простого єнакіївського завгара не перехитрили. Повелися дійсно «яккотята». І досі ведуться. А це ж простий донецький хлопець. А так «киданув» всіх цих баронес кетрін ештонів тагерманів ван ромпеїв, що хоч сядь і плач. Хоч не барон і не фон.

Однак доволі жартів. Хай з їхніми недолугими розбираються самі ЄСівці.

Які висновки? А такі, що апетити «братчика Гітлера», як писав Томас Манн, безмежні. Так само, як і апетити «братчика Путіна».

Не обмежилося однією Чехо-Словаччиною. Не обмежилося Польщею. Не обмежиться Грузією. І не обмежиться Україною.

Їм був запропонований вибір між війною і безчестям. І вони вибрали безчестя тому рано чи пізно отримають війну. Не обов'язково таку, як у 40-х. Крихітна Естонія вже відбила одну з таких війн – кібернапад, який сьогодні здійснюється в Україні. Війна з США може точитися і у Сирії. А війна з ЄС може точитися руками болгарських «екологів». Про Іран та афганістан навіть не згадую – хрестоматія.

Сьогодні на Євромайдані йде битва не лише за унітаз українського гаранта – скільки буде на ньому сидіти Цей, і хто сяде на нього Наступним. Сьогодні на Майдані йде битва не лише за честь і гідність тих, кому актуальний «гарант» привселюдну плюнув межи очі.

Сьогодні на Майдані йде битва не лише за майбутнє України. А й за майбутнє і розвиток всього європейського проекту. І врешті-решт, як парадоксально це не звучить, за майбутнє самої Росії. Не режиму Путіна, а саме Росії.

Повзучий путінізм зжер Росію, а після України заповзе і у країни Балтії. Він вже так чи інакше вповз у ту саму Польщу. А там Болгарія, Греція. І т.д., і т.п. Одним словом – «наша пісня гарна-нова, починаймо її знову»...

Не хочу завершувати ці свої вільні спекуляції помпезним «На Євромайдані зараз значною мірою вирішується доля великого європейського проекту, Великої Європи», але гірко дивитися на безпомічних та сліпих європейських «котят», яких знову розводять...

10 грудня 2013