Останні два місяці позначилися безпрецедентною динамікою зміни політичних обставин в Україні. Все почалося 21 листопада з несподіваного розпорядження Уряду призупинити процес підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Це спричинило масовий громадянський протест, який вилився у «стояння євромайданів» по багатьох містах країни. Тоді головною вимогою протестувальників ще було підписання Угоди з ЄС. Проте, висувалася також і вимога відставки Уряду.

Після 1 грудня актуальнішими стали вимоги звільнення затриманих маніфестантів, покарання винних у побитті людей, відставка керівників силових відомств.

Пізніше протестні настрої визначалися темами угод з Росією, Державнорго бюджету, ходом та результатами ряду судових процесів над учасниками протестів.

Зрештою вчорашнє раптове ухвалення контраверсійних законопроектів знову змінило умови громадсько-політичної діяльності.

Тим часом майдани стоять. Якими на сьогодні є результати цього стояння? Чого майдани домоглися, а чого – ні?

Перспектива підписання асоціативної угоди з ЄС віддалилася мало не за обрій. Весь склад Уряду залишається на посадах, зокрема, силовики. Більше того, вчорашнім рішенням парламенту створено передумови для звільнення від відповідальності й інших працівників правоохоронних підрозділів, причетних до побиттях громадян.

Водночас вийшли на свободу більшість затриманих учасників протестів. Майдан отримав величезну підтримку на Заході і в Світі загалом. Головне, що українське суспільство усвідомило свою здатність до самоорганізації та солідарності практично у бойових умовах.

Офіційна опозиція сьогодні поступається своїм ідейним та й організаційним лідерством громадянському суспільству. Але водночас «бойове стояння» на Майдані у Києві продемонструвало і потрібність співпраці між політиками та громадськістю, надто на прикладах автомайдану та захисту учасників протестів у судах.

Факт такої співпраці, однак, автоматично не конвертується у зростання президентських рейтингів лідерів опозиції. Ба більше – усвідомлення громадянами своєї здатності до самоорганізації поза політиками неминуче призведе до формування суспільством нових критеріїв якості політичних лідерів.

Одним з таких критеріїв є здатність генерувати та транслювати стратегічні змісти для суспільства.

У своєму сьогоднішньому блозі Сергій Дацюк пропонує шлях, яким ще можна відвести країну від краю прірви, водночас надавши Майданові нової соціальної якості: «Нам потрібно перетворити Майдан на набір соціальних проектів з відкритими цілями, відкритим фінансуванням і відкритою щоденною звітністю», – пише С. Дацюк. Його зі стовідсотковою імовірністю не почують високопоставлені опозиційні політики, але не для них це і писане. Майдан як набір соціальних проектів – це інструмент політиків нового покоління, нової якості.