Це дуже дивне видовище: тисяч десять людей спостерігають, як кількадесят людей оскаженіло атакують міліцейський кордон – кидають бруківку та петарди. Спостерігають, скандуючи при цьому «Молодці! Молодці!». Але не роблять жодних спроб ані зупинити, ані допомогти. І те, і те було б однаково ефективним: проти такої маси людей не встояти нікому. Навіть шести кордонам ВВ та «Беркуту».

Арсеній Яценюк назвав тих, хто штурмував міліцію на підступах до Верховної Ради, провокаторами. Більшість тих, хто стіною стояв на Грушевського, спостерігаючи за бойовими діями – і цим самим захищаючи активістів «Правого сектору», з лідером «Батьківщини» точно б не погодилися.

Тому «Міліція з народом!» учора на Грушевського практично не скандували. Значно частіше кричали «Мусора! Мусора!». Чи то ілюзії про те, що така міліція може бути з народом, розвіялися. Чи то народ з такою міліцією бути разом не хоче.

Не факт, що завтра він захоче бути разом і з політиками – саме тоді, коли вони були потрібні, їх не було поруч…

Це дуже дивне видовище: люди, які співають гімн своєї країни, задихаючись від сльозогінного газу. Під акомпанемент вибухів світлошумових гранат. Співають і стоять. Періодично, коли йде чергова хмара газу – присідають: ближче до землі повітря чистіше. Але уперед – щоб ліквідувати джерело дискомфорту – не йдуть. Градус озлоблення ще не той – на превелике щастя. Не «Беркуту» з нещасними ввшниками, яких вкотре поставили у перші ряди оборони – на щастя усіх.

І разом з цим, рівень рішучості на порядок вищий, аніж був учора, у перші дні Майдану, навіть після жорстокого його розгону у ніч на 30 листопада чи атаки на барикади 11 грудня. «Чорний четвер» у Раді минулого тижня остаточно усіх переконав: танці і жарти скінчилися. При цьому «маленькі українці» не хочуть бути такими ж безпорадними, якими виявилися у той день «реєстрова» опозиція та усі її лідери…

Це дуже надихаюче видовище: самооборона Майдану вправно і швидко шикує ряди, стаючи живим щитом між людьми, які пришли спостерігати за атакою на міліцію, і власне учасниками протистояння. Вони дуже різні – ці хлопці із загонів самооборони. Старі і зовсім юні, плечисті ветерани бо зна яких воєн, досвідчені вуличні бійці з правих рухів і відверті ботани-ідеалісти. Але всі цілковито спокійні. Знають навіщо вони тут – якщо «Беркут» піде вперед, прийняти на себе перший удар, давши змогу усім іншим відійти. Утекти, чого там.

І, стоячи перед їхніми лавами, в принципі відчуваєш себе у безпеці, попри гранати і газ…

***

На момент написання цього тексту, активне протистояння на Грушевського триває майже 12 годин. На Майдан насуваються загони «Беркуту», з різних регіонів України надходять повідомлення про мобілізацію та відправку у Київ силовиків. Віктор Янукович готується до переговорів з Майданом. Точніше, з його політичними лідерами. Які довго і безуспішно викликали президента на ринг, на круглі столи і висували йому «грізні» ультиматуми.

Але на переговори Віктор Янукович він вирішив піти аж тоді, коли у самісінькому центрі столиці запалали міліцейські автобуси.