Держава, яка напередодні Вільнюса була у напівкроці від Євросоюзу, раптово опинилася в глухому внутрішньо-політичному куті. Без жодних перспектив на європейське, чи бодай просто прогнозоване цивілізоване майбутнє. Йдеться вже не лише про згортання євроінтеграції, соціально-політичну чи конституційну кризу. Маємо стан, який можна назвати трьома словами - «на краю прірви». Окуповано всі найнижчі світові рейтинги, встановлено всі мислимі й немислимі, за 22 роки незалежності, рекорди.

Серед найбільш кричущих:

1. Понад мільйон протестуючих людей на Майдані Незалежності на «марші мільйона»;

2. 8 одиниць техніки міліції, спаленої всього лиш за один вечір на Водохреща;

3. Водомети проти протестуючих в лютий мороз, у порушення всіх міжнародних та національних норм.

А крім того, тотальна зневіра людей у всіх діючих політиках і від влади, і від опозиції, очевидне намагання з боку Москви підпорядкувати собі поки ще незалежну Україну, згортання демократії, побиття мирних людей, відсутність будь-якого діалогу з громадянським суспільством, охолодження відносин з усіма розвиненими країнами світу, відтік інвестицій, використання «тітушок» та бюджетників на противагу протестуючим та простим активістам, тотальна непрогнозованість подальшого розвитку подій всередині країни…

Розкол вже не по лінії Схід – Захід, він по лінії влада – суспільство. Навіть Президент Янукович у своєму останньому зверненні «до співвітчизників» вживає терміни «війна, руйнування, насилля». Водночас, і він, і Генеральний прокурор Пшонка, недвозначно натякають на застосування «всіх передбачених законом засобів» проти учасників протестів, а міністр внутрішніх справ Захарченко підписав наказ, згідно з яким спецпідрозділу «Беркут» дозволено застосовувати фізичну силу, спецзасоби та вогнепальну (!) зброю. В Сирії сотні тисяч загиблих, в інших арабських країнах десятки. Нам хтось малює таку ж перспективу? «Бабушка прієхала»…

Водночас, захід все ще спостерігає та попереджає владу, проводячи наради, засідання та слухання по Україні.

То чи є вихід з цього цугцвангу?

По суту залишилося лише два сценарія, адже про якісь добровільні кроки з боку влади вже не йдеться, це очевидно.

Перший, - революція.

Другий, - результативні переговори.

До першого дозріло суспільство. Хоча ще й не сформовані Революційні комітети.

Другий теж у повітрі, але базові передумови набувають все більшої малоймовірності. Проте говорити про цей сценарій треба. Більше того, вимагати його реалізації від влади та опозиції з усіх сторін.

Про переговори. Яким їм бути?

Вони мають бути організовані у формі будь-якого, - круглого, прямокутного чи іншого стола, і саме таким чином:

1) Суб’єктний склад:

- Янукович особисто і Ко. Загальновідомо, що в нинішній Україні всі ключові рішення приймає одна особа, то вона й має проявити ініціативу і добру волю. А всілякі робочі групи, особливо на чолі з тими, хто сприймається як конструктор розгонів та бєспрєдєльних псевдо законів, – то лише для затягування часу та заговорювання проблеми.

- Клічко, Яценюк, Тягнибок, Порошенко і Луценко. Ця п’ятірка неодноразово робила заклики, малювала плани, висувала всілякі ініціативи, ультиматуми тощо з найвищої сцени країни. Саме вони мають бути разом і при формулюванні політичної позиції на розмову з главою держави.

- Ахметов, Коломойський, Фірташ, Тарута, Жеваго тощо. Цих людей прийнято називати олігархами. Вони є акціонерами більшості з існуючих політичних партій. Саме вони мають відіграти не останню роль у виробленні розв’язок, необхідних для виходу з кризи.

- Асоціації виробників, профспілки. Ці організації об’єднують переважну більшість великих підприємств України. Вони спроможні делегувати професіоналів в майбутній технічних Уряд, оперувати цифрами, розглядаючи вектори подальшого розвитку країни.

- громадянське суспільство - Автомайдан, 1 грудня, Громадянський сектор майдану, окремі організації та ініціативи з Громадської ради майдану, Руслана, Демократичний альянс, Сила людей, відомі активісти. На фоні непослідовності та беззубості лідерів парламентської опозиції, саме вони показали свою дієвість і далекоглядність. Без них домовленості з владою не матимуть жодного сенсу для народу.

- міжнародна спільнота - ЄС, ОБСЄ, Рада Європи. Дев’ять років тому міжнародна спільнота вже показала свою ефективність на круглих столах за участю Кучми, Януковича і найбільшого розчарування українців Ющенка. Цього разу ставки вищі, бо мова не про окремі обличчя, а про збереження великої європейської країни.

2) Висвітлення: прямий ефір Першого національного (хай хоч якась користь з нього буде), громадського ТБ та всіх бажаючих, присутність українських та іноземних журналістів.

3) Предмет переговорів:

- Відміна скандальних псевдозаконів від 16.01;

- прийняття нового законодавства про ЦВК та про вибори (потрібна пропорційна система без прохідного бар"єра, щоб у парламент нарешті зайшли нові політичні сили);

- повернення до Конституції 2004 року або укладення тимчасового Конституційного договору;

- Відставка Президента, Уряду, Генерального прокурора та голови СБУ;

- формування технічного Уряду (без людей від партії регіонів та комуністів);

- визначення дати проведення дострокових виборів Президента (вже з новими обмеженими повноваженнями), парламенту та місцевих виборів.

Чому без стратегічних довгострокових цілей?

Відповідь на поверхні. Рубікон перейдено, легітимність нульова, і в очах суспільства, й цивілізованого світу. Питання нової Конституції, Угоди про асоціацію, системних реформ тощо, - то вже не для цих переговорів. Про ці речі не треба навіть і думати, адже спочатку перезагрузка влади і її формування за новими правилами. Завдання отримати легітимні органи державної влади для системних змін у країні та повернення її в Європу. Тому варто обмежитися виключно умовами виходу з кризи.

Time is running!

З огляду на ескалацію позицій і дій з боку держави і суспільства, кожна хвилина на вагу золота. Як кажуть росіяни, - «промедление смерти подобно!»

Тому переговори мають розпочатися негайно і йти безперервно, поки не буде вроблено чітких письмових домовленостей по вищеозначеному порядку денному. А щоб спонукати владу до цього, потрібно не лише стояти на майданах чи розбирати бруківку й палити техніку «правоохоронців», слід вимагати всім в один голос одного - ПЕРЕГОВОРІВ. Вимагати всім з означених суб’єктів. Один голос – голос волаючого в пустелі, разом же, як відомо, й батька легше бити.

На весну країна має бути з новими Президентом, парламентом, Урядом народної довіри та місцевими органами влади.

Замість епілогу.

Наразі Україна ще має шанс не впасти у прірву й вийти з найглибшої за всю свою історію суспільно-політичної і конституційної кризи. Вийти набагато потужнішою європейською демократичною державою.

Проявить держава, і в її особі Президент Янукович, добру волю, все це можна зреалізувати. Відмовиться, нас чекає революція і не виключено, що новітня руїна.

То КАМО ГРЯДЕШИ, Україно?!