Учора мене, як і інших активістів Майдану та депутатів облради, лякали. Без явної причини зателефонував знайомий, з яким ми не спілкувалися вже довгий час, і, з-поміж інших необов'язкових фраз, нагадав, що сьогодні мають запровадити надзвичайний стан, а тому - аби я був обережний. Бо, мовляв, всяке може трапитися. Так сказати його попросили «люди з органів».

Боятися я не буду. Буду таким, як завжди. Не страшно.

Мої друзі, з якими ми обговорювали таку ситуацію, знають, як діяти. І у випадку, якщо цій владі справді вистачить ідіотизму наважитися на арешти десятків тисяч найкращих українців і море крові, це вже буде війна. Війна проти свого народу. І оголошена не нами.

Тому, насправді, зараз боятися треба не мені. А міліціонерам, прокурорам, суддям, ключовим особам Партії регіонів і загалом всім, хто зараз, будучи загнаним в кут власним внутрішнім блядством, думає, що надзвичайний стан - це кінець його «страждань» і проблем протягом останніх місяців.

Не кінець. Початок.

Ми знаємо, де ви живете. І вам не буде, куди втекти.

Якщо зачеплять мене, вас знайдуть інші. Якщо зачепите інших - вас шукатиму, в тому числі, і я.

І знайдемо.

Сьогодні - вирішальний день.

Тому думайте, що робите. Якщо здатні думати.

А ще краще - просто бійтеся. Це саме те відчуття, яке точно вбереже вас від непоправного.