Густа послідовність свіжих подій дає підстави припускати, що президент Янукович готується до фінального ривка. Він не здався у виснажливому співіснуванні з Майданом, на нього не подіяла м’якість олігархів і бунт у рідній фракції, він не злякався економічно-інфраструктурної катастрофи, на поріг якої ступила держава, йому байдуже до вмовлянь провідних політиків континенту і світу.

Янукович відключив уряд від апарату штучного дихання й відмовився від «диктаторських» законів за 16 січня, але він ні на мить не припиняв війни. Події на вулицях українських міст надають нашим реаліям дедалі більшої антиутопічної виразності. Курйозні затримання людей з дровами і шинами подекуди нагадують сатиричний епізод з Гашекового бестселера, де шинкаря Палівця заарештували за те, що в його закладі мухи обпаскудили портрет ясновельможного монарха Франца-Йосифа. Президентська каральна машина свідомо викинула на людські очі понівеченого Булатова, й майже одразу ж зробила зухвалу спробу арештувати Дмитра. Ніхто не припиняв викрадати й бити людей. Щоночі «невідомі» підпалюють автомобілі активістів. Центральний апарат Збройних Сил прохає президента навести лад, а СБУ відкриває кримінальне провадження про спробу захоплення влади. Продавлений у парламенті закон про амністію радше скидається на ультиматум повсталому люду… На дворі очевидна закономірність – за «поступками» президента наступає ще більше закручування гайок. Невже таким є шлях до розв’язку конфлікту? Звісно ж, ні! Януковича не цікавить мир, йому потрібна тільки перемога.

Спочатку тривале ігнорування повсталих не дало результату – впродовж десяти днів поблажлива зима не змогла розігнати людей.

Влада перейшла до акцій залякування – показове затискання Майдану 11 грудня й побиття Тетяни Чорновол були найяскравішими подіями цієї фази. Перманентні точки ескалації мали налякати бунтарів, однак, лише посилили опір; не знітили, а тільки збурили людей.

Далі знову була смуга президентської сліпоти та ігнорування з розрахунком на те, що новорічно-різдвяний двотижневик ослабить революційний запал і люди розійдуться по домівках. Майдан втримався.

Президентське оточення приймає рішення поквитатися з Майданом до Дня соборності. Янукович мабуть заготував на цей випадок звернення до українців, яке мав би озвучити 22 січня у вечірньому ефірі центральних телеканалів. У річницю злуки він бажав констатувати свою силу й дати обіцянку вберегти державу міцним кулаком. Для реалізації цього задуму 19 січня було інсценовано «Криваве Водохреще». Суть акції полягала у тому, щоб витягнути на вогняні позиції й виснажити найзавзятіших революційних активістів, розтягнути периметр Майдану, а відтак зробити його вразливішим для масованого удару з усіх сторін, який запланували в ніч на 21 січня.

У переддень влада ініціювала переговори з опозицією. Розігнавши центральну площу революції, Янукович планував 21 січня розмовляти з лідерами опозиції ультимативним тоном. Реалізувати план не вдалося. Мало того, Майдан відстояв позиції в нічній атаці, завдав кілька контрударів й навіть взяв полонених. Замість знищити повстання, операція владних стратегів на 19-21 січня призвела до тактичної перемоги повстанців.

Не впоравшись, режим переходить до фази ще жорсткіших дій. Починаються викрадення й масові арешти активістів. Силовики поводять себе зухвало, не ховаючись при цьому, – публічність звірств чергова спроба злякати людей. На Грушевського прицільними пострілами вбивають кількох чоловік. 23 січня відбувається резонансне викрадення Дмитра Булатова. Влада увійшла в передостанню фазу аварійного плану.

Останній пункт цієї стратегії – застосування всіх наявних силових засобів без огляду на потенційні жертви. Тут може знадобитися і надзвичайний стан і військовослужбовці, і всі наявні спецпризначенці, і важка військова техніка.

Проблема лише в тім, що на шляху до фінальної фази брутальні витівки влади достатньо наполохали увесь світ, включно з ООН, олігархів-«регіоналів», добру третину чи й половину партійної фракції у парламенті. Тож Януковичу не вдасться так просто застосувати силу за власним бажанням. Разом з тим, він таки має намір поставити тріумфальну крапку.

Президент планує застосувати силу, тільки лише як відповідь на чергову ескалацію. Зважаючи на мирний характер Майдану й конформізм лідерів опозиції, провокувати конфронтацію доведеться «Українським фронтом», тітушками, черговими викраденнями активістів, знущаннями над ними. Можливе й чергове інсценування бійні псевдореволюціонерів з міліцією на Грушевського або десь під СІЗО.

З високою ймовірністю все це обов’язково ще спалахне, аби президент отримав хоч якісь підстави застосувати у відповідь залишки своєї сили. Його ж бо цікавить лише перемога. Одержимо погнавшись за нею, він точно зазнає жахливого фіаско.

Так хочеться в ці дні ще і ще перечитувати кінцівку роману «Хронос» Тараса Антиповича. Не завадило б переглянути його і нашому Великому Магістру.