Нареченому та нареченій тричі: Слава! Слава! Слава!» - скандує охорона КМДА. Вона в повному бойовому спорядженні вишикувалась у живий коридор, вітаючи молодих. Революціонери Юлія та Богдан познайомились у медпункті. Юля на той час волонтерила на кухні Київради, Богдан – у медпункті. Все змінилось, коли Юля прийшла до медпункту з пораненою рукою. «Як тільки я тебе побачив, зрозумів, що ти станеш моєю дружиною», - розповідає хлопець. 

Поєднати долі вирішили у єдиній адміністративній будівлі, яку визнають: революційній Київській міській раді. У колі людей, котрі давно стали один для одного сім’єю. Навіть не знаючи повних імен чи навіть облич, часто захованих у маски: єднають дії. Наприклад, весілля.   

- А давайте зробимо шестиметрову фату! Я таку робила єдиний раз в житті на показ в Москві, - говорить молодíй пані Наталія за дві години до вінчання. Пані Наталя — власниця весільного ательє, відгукнулася на клич у соцмережах про пошук плаття уже в день вінчання і запропонувала сукні для нареченої та дружки. “В мене одне бажання - щоб ти виглядала як наречена”, - сказала вона Юлі, яку назвала найкращою клієнткою. Дарма, що без грошей.

Дружка кинула клич у мережі, сподіваючись знайти для вінчання хоча б вишиту сорочку. Люди жваво розшарили пост і знайшли безліч суконь. А вранці перед вінчанням громадській активістці Тамарі Шевчук, що активно включилася в пошук плаття, подзвонила Наталія. Допомагаючи, здійснила і одну зі своїх мрій: шестиметрову фату, як на показі у Москві, яку як янголики несли дівчата з самооборони. 

“Розбирайтеся самі з цим, у мене весілля!” - кричить в трубку комендант Руслан Андрійко. І подовжує розповідати дружці план дій. Після вінчання Революційна Комендатура надає подружжю машину для прогулянки Києвом, а потім відвозить у готель, де Ігор Мірошниченко організував розкішний номер для першої шлюбної ночі. 

Завдяки падре Олегу з Франкфурту від справжнього церковного обряду у поєднанні з кращими українськими традиціями на тлі червоно-чорних прапорів у багатьох свідків церемонії переймало подих. Кажуть, очі почервоніли навіть у Олега Тягнибока J.

Падре подарував свячені обручки і Біблію, підписану на щастя учасниками дійства.

Народні депутати підтримали матеріально.

Друга сотня урочисто вручила чоловічі труси. 

А молода сім’я взяла шампанське, обійшла Майдан та найбільші барикади в супроводі друзів, що на вечір стали особистою охороною. Найбільш дружньо привітали Юлю та Богдана волонтери з кухні (“Ага, прийшла! Не забула де починала!”, - обіймаючи молоду говорить колишній керівник), рідного медпункту (де в ході підготовки до весілля в хід йшла валеріанка) та хлопці з відділу самооборони «Нарнія». Останні наречену викрали. Викуповували всією чесною громадою. Спочатку грошима, але коли падре сказав, «…а козаки зброєю купували!», - докинули ще два газові балони. Наречену відпустили, потім хлопці заспівали реп і незабутньо під нього станцювали. 

Це було маленьке сімейне дійство епохального масштабу. Люди, що бачили молодих вперше, дарували подарунки, присвячували вірші і щиро бажали щастя. Незнайомці вкладали душу в організацію весілля. Молоді, що ще не чекають на дитину, уже запросили в хрещені батьки Руслана Андрійка. 

Цих двох поєднали не обставини, хоча вони однозначно укріпили союз. Їх поєднала доля. Це стає очевидно і з певності, що ні на секунду не зникала з їх очей, і з того, з якою несподіваною легкістю вирішувалися для них всі організаційні питання: перукарі та візажисти знайшлись між волонтерів, хоча їх особливо ніхто і не шукав, буквально за півгодини до вінчання. Сукня – за дві години. Дружок – за 5 хвилин. 

Їх поєднала сім’я, що виходить за рамки вузьких кровних зв’язків, виходячи в широкі. Їх поєднало: «Слава Україні! Слава Нації!», що лунало в особливо напружені моменти та «Героям Слава! Смерть Ворогам!», котре завжди лунало у відповідь. Їх поєднало кохання і революція. А свідками  стали Бог… і Україна.