На жаль, це знову текст мого товариша Юрія Дорошенка. «Коштом» Юрія сплачую свій борг перед людиною, яку глибоко поважаю, яка без жодного перебільшення для мене особисто є великим авторитетом в первинному, неспотвореному сучасністю розумінні цього слова. Одну із двох відрецензованих Дорошенком книг пана Юрія читав і сам. До іншої – руки тягнуться, але час поки що не пускає. Трошки зайнятий боротьбою із смертохристами...

«Нещодавно вийшов друком російський переклад роману »Час смертохристів. Міражі 2077 року« відомого письменника та дипломата Юрія Щербака. »Шок. Ступор. Змушує замислитися", – написав один мій приятель із Єкатеринбурга, якому я надіслав книгу. А московська подруга-журналістка прочитала книгу та тепер загадково мовчить...

Така реакція з братньої країни дала підстави ще раз перегорнути двокнижжя, а це, як відомо, крім «Часу смертохристів. Міражі 2077 року» ще й «Час великої гри. Фантоми 2079 року» (обидві побачили світ у київському видавництві «Ярославів Вал»). Нагодою до перечитання стало також те, що дві книги висунуті на здобуття Шевченківської премії.

Однак, – хто ще не читав, – не варто думати, що це антиросійська книжка (борони Боже!) чи твір лише про Україну. Ні! Це романи про універсальну реальність нашого часу. Цинічну та страшну. Не так про глобальну політику, як про боротьбу світоглядну, в душі кожного з нас.

Автор художніми образами доводить: смертохристи усюди. Вони не мають національності та соціального статусу. Можуть бути гламурними та їздити на «Лексусах», їх навіть часто інтерв'юює Катя Осадча. А також вони зазвичай грають на «роялі» під куполом Верховної Ради, або втілюються в українських поетів чи бізнесменів-філантропів. Можуть бути одягнені в лати «Беркута», а можуть самозакохано бовваніти у вишиванці на сцені Майдану. Смертохристи переважно тягнуть у Митний союз, але можуть і облудливо розпатякувати про потребу євроінтеграції, не поворухнувши заради неї і пальцем. Це одвічний, біблійний бій зла з добром. А терени для цього бою – наші душі, українська земля і, звісно, сторінки роману.

Коли ж цими лютневими днями знову заглиблюєшся у бурхливі та здавалося б, фантасмагоричні сюжетні перипетії твору Юрія Щербака, то починаєш ясно розуміти актуальність авторських передбачень. Ні, це не футурологія. Це швидше діагноз нашому суспільству, державі та сучасному світові, поставлений доктором медичних наук. Це аналітична депеша Надзвичайного та повноважного посла України в таких знакових країнах, як США, Канада, Ізраїль. Висновок людини, яка стояла за лаштунками багатьох доленосних для нашої держави рішень. Утім, як діагноз, так і депеша написані рукою талановитого письменника, майстра численних деталей.

Київський Євромайдан і трагедія вулиці Грушевського – це також міражі з твору Юрія Щербака. Бо породжені безвідповідальними та захланними політиками, серед яких важко розібратися навіть кадровому військовому розвіднику, головному герою, генералу Ігорю Гайдуку. Глобалізація та жорстоке змагання світу перетворюють Україну на поле битви, як у романі, так і в сьогоденні. «Надзвичайно цікавий, із захоплюючою інтригою роман Юрія Щербака я сприймаю як гротеск-фантастику не так прогнозу, як застереження від недалекоглядності й пасивності, смертельно небезпечних у цьому базжалісному світі, сповненому геополітичних пасток і підступів», – переконливо відгукується про твір академік Іван Дзюба.

Про політичну актуальність двокнижжя для України, написаного кілька років тому, можете судити самі. Ось, наприклад, один із героїв «Часу великої гри» – патріарх імперії, яка постала на місці теперішньої північної до нас країни, «виструнчившись по-військовому», розповідає про Україну своєму царю-президентові так: «як і завжди, цю штучну псевдодержаву характеризують стан перманентного бардака, гризня у верхніх ешелонах влади і загальне небажання воювати, а працювати на городах у час бурхливої літньої вегетації». «Всі церкви і монастирі, вся розвідувальна мережа »руссКАГО міра« готові до наступу об'єднаних сил коаліції», – звітує далі патріарх. Він «повідомив також, що з керівництвом України-Руси ведеться поглиблена робота і є позитивний зсув у напрямі згоди укласти братсько-сестринський договір з Росією, віддавши їй половину врожайних земель у безстрокову оренду». Хіба це не передбачення позиції кремлівського керівництва у нинішніх подіях? Чорна Орда у творі та житті веде постійну агресію проти нашої країни. У геополітичних планах – її ресурсне підкорення та поневолення.

Ще одна цитата першої книги звучить, як майже точний аналіз нинішньої ситуації в Україні. «Агентурі Чорної Орди вдалося увійти до критично вразливих ланок державного апарату України, підкупом і шантажем сформувати потужний корпус зрадників, делікатно поіменованих агентами впливу, поставити »кротів« в органи розвідки і контррозвідки, а головне – викорінити в суспільстві будь-яку волю до опору, прищепити громадянам України ідею євроазійської єдності», – стверджується у «Часі смертохристів». Пишемо «майже», бо письменницьке передбачення не збулося лише в одній частині – волю українців до опору не вдається зламати ні зовнішнім, ні внутрішнім окупантам. Але даруймо автору, бо на цьому прокололися також і професійні російські та провладні аналітики, які запевняли своїх начальників у швидкій реалізації їх злочинних планів. Як і в книгах Щербака, так і в сучасній українській політиці, коли держава в небезпеці, політики борються виключно за владу, продукують пустопорожні заяви та звернення, розвивають МРОД – «модифіковану ритуальну демократію» та тримаються, як воша за кожух, за позаблоковий, нейтральний статус.

Багато хто з критиків стверджує: такого роману ще не було в українській літературі. У світовому ж контексті попередниками Щербака називають таких авторів антиутопій, як Джордж Оруел, Карел Чапек, Олдос Гакслі та інших. Порівняння – річ суб'єктивна. Можна дискутувати стосовно деталей і дрібниць, в той же час визнаючи: «Час смертохристів» і «Час великої гри» – явище в нашій літературі. Це реалістично-утопічні колажі, створені з картинок минулого, сучасного та майбутнього, майстерно зшитих нитками гострого сюжету, об'єднаних динамічністю викладу і розмахом фантазії.

Автор веде справжню гру з читачем, створює такі собі шаради, де правду про сьогодення вплітає в ілюзію і вигадку. Ось 2077 р. постає народна ініціатива – Ліга Устима Кармелюка, яка намагається боротися з представниками олігархічно-феодального ладу. Її звернення просте і нагадує вимоги Євромайдану. Цитую деякі пункти з «Часу смертохристів»:

1. Чартерів на всіх не вистачить.

2. Злочини так званої еліти проти трудящих є підставою для організації відкритих народних трибуналів й публічних покарань недоторканих виродків.

3. Наша вимога: повернення народу України вкрадених виродками у трудящих земель, лісів, гаїв, річок, пляжів, парків, санаторіїв, заводів, не кажучи вже про справедливі заробітки, свободу й майбутнє.

У на загал песимістичному творі-пересторозі є порада, адже кожна справжня художня річ здіймається до вершин філософського узагальнення. «Підніміться над історією, над сьогоденням. Я чув, з'явився такий рух – »Я останній українець«. Це поразка. Ви уявіть, що ви – Перший українець у світі, що у вас все попереду. Почніть писати історію України з чистого аркуша», – закликає Ігоря Гайдука разом із нами один із героїв роману «Час смертохристів». Це може бути прямим відгуком Щербака-публіциста на події, які підняли Україну та зворохобили світ.

Насамкінець. Нинішній вибір для Шевченківського комітету нелегкий – вони мають чимало сильних претендентів на Тарасову відзнаку. Разом із тим, варто зауважити: багато з моїх навіть літературоцентричних друзів, дізнавшись, що Юрія Щербака висунуто цього року на здобуття Шевченківської премії за двокнижжя, дивувалися: невже він ще не лауреат? Справді, ця премія запізнюється, адже не треба забувати, що Юрій Миколайович ще й автор таких знакових для вітчизняної літератури творів, як романи «Бар'єр несумісності», «Причини і наслідки», «Чорнобиль», п'єс «Маленька футбольна команда», «Сподіваюся», «Стіна», численних повістей. Його мовчання, як письменника останніх два десятки років було викликане ходінням у політику та дипломатію, таким собі творчим відрядженням. І в цьому також був свій сенс – звідти він приніс нам реальні сюжети та живі факти для згаданих двох романів.

Видається, що присудження премії цьогоріч також стане боротьбою смертохристів зі світлом, адже багато з них нині при владі, вони по той бік барикад, з іншого боку від універсальних і вічних постулатів Християнства, від інтересів України. Але, як і в кожному доброму творі, має бути місце для інтриги.

[URL=http://www.umoloda.kiev.ua/number/2412/164/85809/]Газета «Україна молода», 11 лютого 2014 р.

(авторська редакція), Юрій ДОРОШЕНКО"