Сьогодні зранку опублікував у Фейсбуці такий пост: «Мирний наступ» почався. Три варіанти:

1) На Банковій почули, пішла вказівка на Грушевського домовлятися, ввечері маємо Президента з повноваженнями, з якими обирали. Далі вже техніка.

2) «Мирний наступ» на Банковій «не замітили», проте проінструктували правоохоонців діяти обережно і виключно в рамках Закону. Закінчується все нічим, всі розходяться при своїх. Безнадійне status quo зберігається принаймні до 12-го віча. Стан «БЕЗНАДЬОГА»...

3) Запускається сценарій 1 грудня / 19 січня. Після спланованої відомо де провокації починаються спорадичні сутички, які за 2-3 години переростають у повноцінні бойові дії. За 24 год. проходить всеукраїнська мобілізація, розгортається безліч «фронтів» по всій країні, захоплюються адмінбудівлі, створюються революційні комітети без діючих політиків, переважна більшість військових частин переходить на сторону народу. Революція!

Я особисто за сценарій No 1. А Ви?»

Поки йшло обговорення в коментах, дуже швидко перші два сценарії стали не актуальні.

Як показали події першої половини дня, ніхто з влади не лише не збирався слухати людей, а й про дотримання законів не йшлося. «Правоохоронці» на дахах будинків, завезені бойовики («тітушки» то заслабке слово) в лавах і за спинами спецпризначенців, вогонь на ураження, загиблі, десятки поранених, по-звірячому побитих тощо. А в цей час в парламенті вже на жаль звичні пісні кукловодів від партії регіонів «о главном». Суть їх зводиться до одного, - ні кроку назад, триматися, жодних компромісів. Відать вказівка зверху, а власного «я» давно вже немає.

Далі більше, - так звані депутати від повладних фракцій тікають з найвищого «законодавчого» органу країни як… ну самі знають. Всі, кому вдається.

З усього цього випливає один висновок. Події 30 листопада, 1 грудня, 19 січня та й загалом всі майже тримісячні протести по всій країні нікого у владі нічому не навчили. Сценарій у Я. і Ко на порядку денному один – гра в наперстки по крупному з власним народом.

Ну а що ж цим усім робити нам, простим громадянам України? Всім, - підприємцям, юристам, дипломатам, менеджерам, інтелігенції (таких, як Коротич, до уваги не беремо), студентам, шахтарям, викладачам, медикам, робітникам, аграріям, спортсменам, державним службовцям і всім іншим нашим небайдужим співвітчизникам… Не лише в Києві. А й по всій Україні, - у Львові, де вдруге обласна рада висловила недовіру Салу, в Донецьку, де гопники нападають на мирних відвідувачів кафе, у Дніпропетровську, де людей хапають на вулицях без жодних пояснень, в Одесі, де збираються тисячні мітинги євромайдану біля Дюка, в моєму рідному Харкові, де ДопоГепа створило якийсь «укрофронт» для захисту від космічних прибульців, в Херсоні, де губернатор організовує санітарні аварії в бібліотеці, щоб не допустити зустрічі з людьми, яким не байдуже майбутнє України, в Криму, де роздерибанили вже майже всю чорноморську землю й тепер звертаються за захистом, знову ж таки мабуть від інопланетних загонів, до керівництва іншої держави. І подібна картина по всій країні, - дерибан, шизофренія, вакханалія беззаконня, агонія режиму одним словом!

Мої пропозиції такі:

1) Перестати бути рабами, не брати подачки від іуд і не йти на всіляки потєшні антимайдани та інші зборища, спрямовані проти народу.

2) Підтримувати всім, чим хто може, тих, хто вже бере участь у протистоянні з владою.

3) Самоорганізовуватися в загони громадської варти, самооборони, охорони громадського порядку тощо. Правоохоронні органи нас захищати не будуть треба це робити самим, можливостей до речі закон дає вдосталь.

4) Координувати свої дії з сусідніми мікрорайонами, районами, містами, областями, по всій країні.

5) Ігнорувати будь-які незаконні чи навіть просто сумнівні накази, доручення та вказівки «начальників» від влади.

І останнє, нам нарешті треба почати не лише співати гімн України на майданах, в метро чи на кухні, а й діяти кожну хвилину. Дієвість – то єдиний шлях до порятунку нашої країни, наших з Вами сімей і спосіб забезпечити несовєтське майбутнє нашим нащадкам.