Спостерігаючи за тим, як режим дедалі сильніше звужує аудиторію небагатьох опозиційних ЗМІ, які ще лишились в країні, більшість громадян не усвідомлює катастрофічних наслідків цього процесу.

Справжня цензура, надійна запорука встановлення тоталітаризму, можлива лише в умовах повної інформаційної монополії. Наявність хоча б одного незалежного телеканалу унеможливлює безконтрольність брехні на інших ста п'ятидесяти.

Це звичайно не захищає абсолютно від спотворення новин, проте суттєво ускладнює роботу пропагандистів, змушуючи їх до делікатності в цьому процесі.

Як тільки впаде остання телебарикада в делікатності не буде жодної необхідності. Не буде потреби в маніпулюванні громадською думкою щодо обставин, які дискредитують уряд. Такі обставини можна буде просто замовчувати.

Звичайно залишиться Інтернет, проте цензура здатна дотягнутись і до Всесвітньої мережі. Деякі країни, наприклад Китай та Північна Корея, вже сьогодні здійснюють тотальний контроль за всім Інтернет-контентом, а Іран взагалі планує ізолювати внутрішню мережу до 2013 року.

Величезною помилкою є переконання в тому, що з нами нічого подібного не трапиться. Цензура супроводжувала людство всю його історію, послаблюючись лише на короткі періоди. Сьогодні це видається дикістю, проте Індекс заборонених книг, виданий Папою Павлом ІV в 1557 році для інквізиційних трибуналів, був скасований лише в 1966-му.

Як далеко може зайти бажання обмежувати та недопускати поширення ідей та відомостей в країні з таким багатим тоталітарним минулим як наша - складно навіть уявити. Не треба забуватись, що на багаттях цензури знаходилось місце не лише для авторів заборонених книг, але й для оповідачів політичних анекдотів.

Олександр ДАНИЛЮК