Занадто часто останніми тижнями ми лякали один одного примарами громадянської війни. Почуття страху пройшло, коли ми реально зазирнули в очі смерті. Втім, емоції, що витіснили страх, не допомагають втримати суспільство на краю прірви, хоча і допомагають вижити людині в хаосі війни. Коли благородна лють опановує суспільство і можливість компромісу, здається, не може навіть обговорюватися – починається тотальна війна.

Можливо саме зараз ми близькі як ніколи до цієї межі реального громадянського конфлікту. Бо саме сьогодні виникли, нарешті, сторони потенційного конфлікту. Раніше їх не було – була очевидно злочинна влада і вся інша нація. Зараз сторін може бути більше, через те, що виникли різні варіанти суспільного консенсусу.

Неминучі емоції: ненависть, відчай, жага помсти і вимога справедливості є важливою лінією розділу. Чи можна утриматися від емоцій сьогодні?

Сподіваюся, що ні: любов, надія, піднесення, довіра, співчуття мають супроводжувати нас завжди. Емоції, доречи, є важливим інтелектуальним ресурсом для прийняття рішень. Реалізувати цей ресурс, перетворити емоції суспільства на творчу енергію – задача нації, її політичної, інтелектуальної і духовної еліти. Ми маємо пам’ятати, що милосердя вище за справедливість, а доля нації вища за особисту помсту. Саме тут і з’являється точка докладання зусиль самоорганізації, що виникла в нашому суспільстві за останній час.

Пошуки точок взаємної згоди, спільної платформи не є нерозв'язною проблемою навіть на тлі шторму емоцій, що захльостують нас сьогодні. В чому може полягати загальний консенсус? Власне, в тих цінностях, за які ми боролися. Ми боремося за прості речі. По-перше, за визнання загальноприйнятих меж, проти свавілля і безпредєлу влади. Тому ми маємо уникати свавілля зі свого боку в будь-якому випадку. По-друге, ми стоїмо за право власного голосу, за можливість висловитися, бути почутим і нести відповідальність за свої обіцянки. Це означає, що ми боремося проти патерналіської моделі держави.

Якщо про ці первинні цінності пам’ятати і послідовно їх відстоювати, можна уникнути глухого кута і знайти прийнятний суспільний компроміс.

Чи означає це відмову від покарання винних? Ні в якому разі, бо саме це і означало б відмову від принципів права і справедливості. Це означає дотримання межі відповідальної людяності, межі між люстрацією і геноцидом. Це означає дотримання межі між тим хто є ми і тим, проти чого ми вийшли.

Зло завжди залишається злом, навіть в образі святої помсти або відновлення поруганої справедливості. Не треба поспішати творити зло, для цього в пеклі для нас припасено багато часу. Якщо не встигаємо творити добро, то хоча б утримаємося від зла. Хай пекло зачекає.