Зараз багато хто говорить про можливість прямого військового втручання з боку Росії під відомим приводом та за грузинським сценарієм. Кремль уже навіть брязкати зброєю почав на українському кордоні.

Для мене чи не найбільш вагомим аргументом на користь того, що Путін на таке не зважиться є те, що він виявися заручником пастки, яку сам і поставив, певно, не усвідомлюючи можливих наслідків. Справа в тому, що він явно не є настільки дурним, щоб потративши 50 мільярдів доларів на відбілювання свого іміджу, за кілька хвилин перетворитися на агресора і уособлення абсолютного зла. І тут не може бути ніякого перебільшення, після того з яким захопленням та співчуттям практично весь світ, затамувавши подих, спостерігав за тим, як українці з дубинами в руках воювали проти професійних, до зубів озброєних убивць, церберів, яких спустила на них влада. Влада підтримувана Москвою.

Отож, як тільки перший російський чобіт почне топтати українську землю, вся іміджева афера ціною в кілька річних бюджетів середньої африканської країни, стане пшиком. Натомість залишиться багато питань в самих росіян. Наприклад, куди і для чого пішли ЇХ гроші. І тоді почнуться проблеми вже в самого Кремля, при чому, прямо під його стінами.

Події останніх днів на півострові продемонстрували, що ситуація не катастрофічна. Але вона може такою стати. Тут слід уже звертатися із запитаннями до СБУ та інших компетентних органів. Вони повинні вживати негайних і рішучих заходів.

Окремо слід сказати про татар, які явно не бажають іти під «крило» двоголового орла. На те в них свої причини, вагомі причини. Є інформація, що вони вже формують загони самооборони для захисту від сепаратистів та на випадок вторгнення. Враховуючи, що армія в нас хоч і бідна та знедолена, але все ще має певний ресурс і потужності. А враховуючи те, що ми побачили на вулицях Києва та інших міст (в тому числі й Сходу), добровольців, готових захищати територіальну цілісність та суверенітет України буде достатньо.

На цьому фоні, навіть кількісно достатньо серйозна присутність та активність сепаратистів у Криму не є достатнім чинником для відділення півострова за сценарієм внутрішнього протистояння. Активних татар там більше і вони не жартують, коли кажуть, що Крим – це Україна. Вони готові свої слова підкріплювати ділом і роблять це.

Ті, хто знають за чим півострів живе (бюджет) теж не хочуть відділення. Дотації з центру – 64 %, окремо для Севастополя – аж 80 %. Крім того, вода на півострів потрапляє з Великої України. Та й туристичний сезон попереду, а його фактичне скасування призведе до катастрофи для місцевого населення. От і думайте, чи більшість місцевих є сепаратистами.

Для мене також вагомим аргументом фіаско сепаратистського сценарію є нікчемність ідеології приєднання Криму до Росії, за що виступають сепаратисти, які останнім часом так активізувалися. Час від часу вмикав пряму трансляцію мітингу під Верховною Радою АРК 26 лютого. Там журналісти намагалися отримати коментарі учасників мітингу сепаратистів. «Крим – расссія! Крим – рассія!» - певно найменш ідіотський аргумент серед всіх, які були названі. Решта – потрібно було ходити і записувати. А потім давати читати психіатрам і педагогам...

Отже, ситуація загрозлива, але козирі в рукаві української сторони є. Питання в тому, чи будуть вони використані і використані ефективно. Питання до нової влади та керівників відповідних структур. Народ своє слово сказав.