Ступінь цинізму й аморальності теперішнього кремлівського імператора просто зашкалює. Уже багато написано про типологічну спільність двох окупаційних спецоперацій фюрера Адольфа в Судетах 1938-го та "національного лідера" Владимира в Криму 2014-го.

Це воістину так (зауважимо тільки, що Гітлера можна й треба було зупинити навіть не в 1938-му, а ще в 1936-му, коли нацистський вождь віддав наказ ввести свої війська в демілітаризовану Рейнську область Німеччини, на що за міжнародними угодами не мав жодного права; проте західні лідери промовчали — це був сигнал фюреру, що він може робити мало не все що завгодно, причому він пізніше одверто визнав: «Березень 1936-го і це введення військ — то були найстрашніші дні в моєму житті; якщо Франція мобілізувала б свою бойову армію — мій уряд пішов би з ганьбою»), пише у своєму блозі Іван Сендюков, інформує UAINFO.org.

Проте річ не тільки в цьому. Президент РФ, про неадекватність якого вже «відкритим текстом» говорять у телефонних розмовах Обама і Меркель, свого часу, 2008 року, назвав окупаційну війну в Грузії «примусом Тбілісі до миру». Настав час, коли до миру треба примушувати самого Путіна, бо відлік йде вже на 1—2 дні, а може, й на години. Кремлівський «цар», що «підняв Росію з колін», є реальною загрозою миру й спокою Європи, та й цілого людства. Це треба чітко усвідомити. Зараз відвернути катастрофу ще можна.

Як це зробити? Шанс уникнути великої війни збережеться лише в тому разі, якщо сучасні західні лідери засвоїли уроки трагічної історії 30-х років в минулому столітті й збагнули одну засадничу річ: агресора можна зупинити тільки тоді, коли він побачить: і країна-жертва агресії (консолідована країна, де підтримується чинна влада, якою б недосконалою вона не була  — «розбір польотів» відкладається на мирні часи!), і головне — світова спільнота мають можливість політичними, економічними та військовими (так!) завдати агресорові такі збитки, які для нього є нетерпимими і загрожують владі самого уряду країни-агресора (як мінімум). Згадаймо ще раз, що говорив Гітлер: якби Франція ще в 1936-му мобілізувала б проти мене потрібну кількість дивізій — я б не встояв.

Не мобілізувала! Пізніше, в 1938-му, всілякі Чемберлени, Гендерсони, Галіфакси, Даладьє тощо постійно говорили: а чому ми маємо воювати за чехів? Вони зрадили, домовились з Гітлером (причому заявивши, що вірять його підпису); воювати таки довелось, але в умовах апокаліптичної катастрофи — Другої світової війни. Чи розуміють Франсуа Олланд, Девід Кемерон, а особливо — Барак Обама та Ангель Меркель, що концепція: «Ми апріорі не повинні й не будемо воювати з Путіним за українців» — це найкоротший шлях у прірву для Європи й світу? Адже де й коли Путні зупиниться (якщо не протиставити йому належну політичну, економічну й військову міць) — знає тільки він. У Ризі, Талліні, Варшаві, Бухаресті? Часу зрозуміти це у західних лідерів мало. Карлики (Наполеон, Сталін, Гітлер, Путін) шанують силу, хай ворожу їм. Коли її немає — вони нахабніють вщент. Оце і є реальна загроза миру — а не брехливі вигадки Кремлівських телегебельсоїдів про утиски «соотечественников» и «русскоязычных» в Криму (до речі, оця концепція про «соотечественников», які «потребують захисту» є цілком скопійована з нацистської ідеологеми про захист німців, де б вони не жили, і про це говорилось давно!).

А нам — консолідуватися. У нас є влада, яку народ тимчасово «найняв» на роботу. Нам належить пройти вузенькою стежкою між капітуляцією, яка є неможливою, і непотрібними гарячковими відповідями на путінські провокації. Вчора про це, зокрема, говорив Євген Марчук. По суті, це — волосина над прірвою. Але іншого шляху немає.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube