Новий закон про мовупо суті став оголошенням холодної війни.І як не дивно, влада війну оголосиласаме українцям. Адже славнозвіснийзакон справді дає право власним громадянамне знати мови держави, в якій ти живеш.І це – елементарна зневага до 78% коріннихжителів, які вважають себе українцями.Й мова яких впродовж століть або зовсімзаборонялася, або витіснялася в резерваціюсела. Тому це – смертельна образа, якуне забувають. Схоже, саме на це й буврозрахунок.

Тому так педалюваласявпродовж останніх років тема витісненняукраїнською владою російської мови.Хоч для цього не було жодних підстав –ані фактів, ані аргументів. Йшов цілкомлогічний і вмотивований процесзбалансування освіти відповідно докількості українського населення. Крімтого, в унітарній державі, якою заКонституцією є Україна, всі мають знатидержавну мову. І це елементарний законбудь-якої держави. Як справедливо сказанорозумним чоловіком: «Чия мова – того йдержава». І з цим не посперечаєшся. Які з президентом РФ В.Путіним, якийсправедливо стверджує, що «мова –могутній державотворчий фактор».

При всій поганійосвіченості й ще гіршій вихованостілідери «регіоналів» не могли не знатицих елементарних речей. Але свідомопішли на дуже небезпечне загостренняситуації. Схоже, мовний фактор виявивсячи не єдиним можливим засобом активізаціївласного електорату для забезпеченняперемоги на наступних парламентськихвиборах і утримання влади. Проваливширеформи й не досягши покращення вжесьогодні, витягнуто з радянського архівузаяложену фразеологію боротьби збандерівщиною і українським націоналізмом.І як не дивно, це знову спрацювало.Рейтинг влади хоч і не піднявся, але йперестав катастрофічно падати. Загрозаукраїнського нацизму на Сході зновуналякала російськомовний і проросійськизорієнтований анклав. І це був успіх.

Але цей безглуздий«успіх» регіонально-олігархічно-комуністичноївлади, що культивує в країні два ворожихтабори, дуже схожий на злочин.

«Регіонали»й комуністи запустили процес розпадукраїни, де під уламками можуть зникнутиодними з перших. І їх чомусь не шкода. Аось країну жаль. Бо якщо навіть Донбасвідділиться в якусь сіру зону, то жителіцього шахтарського краю в переважнійбільшості українці, чиї батьки в повоєнніроки переїхали з Поділля та ЗахідноїУкраїни. Прізвища, що закінчуються на-ук і -юк про це красномовно свідчать.Просто їх там настільки ретельнопереплавили в горнилі комуністичноїпропаганди в манкуртів (за влучнимвисловом великого письменника 20-гостоліття Чингіза Айтматова), що забулисвоє коріння і не пам`ятають,звідки родом.

Їх надто довгопереконували, що вони передовий загінкомуністичного будівництва, що вони –авангард. А вся інша Україна – то забите,відстале й некультурне село. І головнесвідчення належності до передового –це російська мова, як ознака належностідо великої російської культури, якапредставлена великим російськиммистецтвом.

Але справді блискучеросійське мистецтво 19-20 століття – цеще не російська культура. Російськакультура ж 21 століття – це стагнуючемистецтво, що втратило свою суть,деградуюча й вимираюча від злиднівдержава на фоні московсько-рубльовськихрозкошів купки злодіїв на довірі.Постійна війна зі своїм народом,відсутність політичної конкуренції,парламентська убогість і масове побутовехамство, густо замішане на горілці, матій нетерпимості до ближніх, – це не ознакивеликої культури. Найшвидше – це ознакидеградації. І тут росіянам можна лишепоспівчувати й побажати найшвидшогоодужання. Але нині орієнтуватися наРосію було б не дуже далекоглядно.

Але ціннісні стереотиписильніші за будь-яку реальність. Вонидовго насаджувалися. І так же довгозалишатимуть розпечені цивілізаційнимизмінами мізки українців.

Але якщо не буде знайденоспільних орієнтирів й спільних цінностейукраїнцям важко буде будувати спільнийдім. Вони й надалі перебуватимуть встані холодної війни. А відсутністьнаціональної єдності – щлях у сіру зонуневизначеності й відсталості.

Здавалосяб, якщо по-розумному, то треба було бдомовитися гребти всім в одному напрямку.Так можна врятуватися й допливти колисьдо берега, де ріки течуть молоком імедом. Але для цього треба, врешті,зрозуміти, що мова – це вічна даністьі про неї сперечатися безглуздо. Томуукраїномовні й російськомовні українціне вороги один одному. А їхній спільнийворог той, хто розділяючи й володарюючипровокує між ними розбрат і ненависть.Чи не так?

Виктор МОРОЗ