Навіть якщо повністю і в усьому покладаємось на Захід (сама по собі така довіра теж абсурдна, зокрема з огляду на певні ознаки, що «стратегія виходу для Путіна» в головах багатьох західних політиків ледь не важливіша за інтереси України) це не повинно означати відмову коригувати його позицію на нашу підтримку. 

Заяви «ми не воюватимемо в Криму» або «у нас лише 6 тис. боєздатних військ» хороші винятково для прикриття підготовки штурму. Дивно, що хтось в уряді може досі вважати, що Путіну потрібні ще якісь додаткові причини чи приводи для вторгнення.

Закупорюючи Крим зі свого боку і не намагаючись відкоркувати його з іншого, ми добровільно відмовляємось від власної території і людей, які на цій територіє зі зброєю і без зброї в руках продовжують нас захищати.

Майбутні «торги» за Крим буде значно легше проводити, контролюючи хоч якусь частину півострова.

Ніяких ознак поступливості Росії немає. Після «референдуму», в результаті якого, як нам уже пояснив кримський колективний гебельс, за відокремлення проголосує 70 відсотків когось там, Росія не матиме більше причин для поступливості. Теоретизування про те, що потім можна буде домовитися про повернення до якоїсь Конституції якогось року - маячня. Навіщо тому, хто контролює все, погоджуватися на маленьку частину? 

Навіть якщо санкції Заходу проти Росії виявляться дієвими, РФ ще не скоро відчує на собі іх гостроту.

Лише блискавичні негайні дії можуть допомогти змінити динаміку кримської кризи. Нинішня тактика - це поступове згасання української присутності. Це пряма дорога до принизливої поразки. Часу у нас від сили 3-4 дні.