Російська державність можлива лише у формі диктатури. Там просто ніколи не було періодів демократичного правління.

Цілісність та зв'язність Росії у сучасних кордонах забезпечується завдяки рабській праці – кріпаків до середини ХІХ сторіччя, солдатів та каторжан – в'язнів концтаборів у ХХ.

Двадцять три роки квазіринкових відносин поставили інфраструктурну єдність російської території Росії на межу розриву. Знелюднються цілі регіони, особливо на Півночі та у Нечорнозем'ї.

Російський етнос виснажується та деградує. Він заміщується непитущими представниками мусульманських народів. Виробництво, наука, культура занепадають.

На цьому тлі рецидивують хворобливі великодержавні комплекси. Підлий напад на Україну у Росії підтримує переважна більшість громадян. Про те, що цей напад є несправедливим, нечесним, просто акультурним у своїй більшості росіяни не замислюються. Точніше вони цілком виправдовують аморальні дії своєї влади. Така от людська якість більшості росіян.

Те, що на підтримку України проти агресора вийшли десятки тисяч мешканців Москви лише показало в якій моральній меншості у Росії перебувають нормальні люди. Висвітлення цього маршу у російських ЗМІ ще раз показало, що інформаційне середовище там майже поспіль складається з брехні. Так само безсоромною брехнею є всі заяви російського керівництва щодо України. Росіяни брехали завжди. Надто про те, що вони несли «світ цивілізації» закріпаченим народам.

З Росії на Україну прийшли: кріпацтво, більшовизм, Голодомор, репресії та терор сталінсько-брєжнєвського періоду. Трагедіями Чорнобиля та Афганістану Україна так само завдячує російській колоніальній політиці. Тепер Крим.

У своїй агресії проти сусідніх народів росіяни переважно спиралися на кримінальні кола. Так було у Придністров'ї, Абхазії, так нині і у Криму.

Свого часу КГБ намагалося створити кримінальний анклав у Віленському краї Литви. Не вийшло, бо у культурній Литві не знайшлося критичної маси кримінальних елементів.

Сам по собі Крим є лише тягарем для знесиленої, криміналізованої, корупційної російської економіки. Росіянам потрібна вся Україна, не лише як придатна для господарювання територія, але як і донор європейського етносу для усе більш азіатської Росії. Перш за все для армії.

Тому Путін спробує загарбати усю Україну.

Він знає, що Росія може існувати лише ізольованою від решти Світу. Перед усім від західної цивілізації. Ізолюватися можна лише разом з Україною. Без неї російська резервація просто згниє у неробстві та алкогололізмі.

План Путіна щодо «природного» приєднання України у 16-17 роках за допомоги, зневажуваного у Світі кривавого Януковича зламав героїзм Майдану. Це викликало лють російського диктатора. Все було так «красиво». Легітимний президент та легітимна Верховна Рада легітимно в межах міжнародних норм погоджуються на нове возз'єднання у єдиній державі. Жодна міжнародна інституція і не писнула б про агресію та окупацію. Провал цього плану запускає новий сценарій – поглинання країни частинами. Перед усім Південний Схід – військові заводи, порти, родовища та водні ресурси Дніпра.

Для цього там треба зірвати президентські вибори та провести «референдуми» на зразок кримського.

Протиставити цьому можна лише згуртованість суспільства, громадянську дисципліну, самоорганізацію та взаємодопомогу, як під час Майдану. На щастя, парламент та уряд демонструють певну послідовність у створенні нової системи безпеки держави.

Цього не скажеш, на жаль, про оперативність. Зволікання нової влади у перші дні агресії дуже дорого обходиться громадянам України у Криму – втратою майна, загрозою життю та здоров'ю. Сьогодні ми вже відстаємо у запровадженні жорсткого візового режиму з Росією, блокуванні діяльності російських підприємств та організацій на нашій території, арештом їхнього майна та інших активів. Наша дипломатія, за винятком роботи постійного представництва при ООН, мляво і не виразно діє у світових столицях. Ми програємо Росіїї інформаційну війну.

Вкрай потрібно скласти онлайн реєстр збитків, завданих російською окупацією державі та громадянам. Він має бути частиною доказової бази у міжнародних судах, які колись та візьмуться вивчати злочини Росії в Україні.

Опір повзучій агресії має бути багаторівневим, ешелонованим та консолідованим. Його внутрішньо політична складова визначатиметься якістю президентської виборчої кампанії – її цивілізаційною змістовністю, інформаційною всеохопністю території країни, включно з Кримом, відсутністю аморальних політичних прийомів між конкурентами.

Громадяни України – мешканці Криму повинні мати змогу проголосувати на цих виборах. Це може бути дистанційне електронне голосування, виїзне, дострокове, або голосування за довіреністю.

Вже сьогодні очевидно, що Росія на цих виборах матиме власних кандидатів, чиєю метою буде саме зрив волевиявлення. Щоб обмежити таку можливість терміново слід прийняти закон про люстрацію, який би визначав критерії обмеження пасивного виборчого права для певних груп осіб. Наприклад, для високопоставлених службовців та придворних політиків режиму Януковича.

На загал кримська проблема стане добрим «імуностимулятуром» для сучасної української державності – окупація півострова продемонструвала нашому суспільству не лише одвічну і незмінну ворожість більшості росіян до українців, але самоцінність основних державних інститутів – армії, правоохоронної системи, навіть – парламентаризму.

Підвалини оновленої держави Україна закладаються саме сьогодні. Хотілося б щоб, це відбувається консолідованими зусиллями суспільства – толокою, так би мовити.