Дмитро Різниченко нещодавно влучно сформулював: несправедливість - не найстрашніше, з нею можна боротися. Найстрашніше - байдужість.

Я не думав, що ідею відмови від російських товарів і послуг доведеться комусь пояснювати. Як можна нести гроші тому, хто щойно тебе пограбував і хоче грабувати далі?

Але за останні кілька днів бачив купу людей, не готових відмовитись навіть від улюблених цукерок російського виробництва, на півкроку вийти за межі зони комфорту.

Натомість озвучується та сама казуїстика, яку ми добре вивчили, коли поширювали значно менш очевидну ідею бойкоту товарів ПР:

1. Доведення до абсурду (а давайте ще відмовимось від газу! і не будемо дихати, бо кисень виробляють рослини в російській тайзі)

2. Дітей годувати (а що буде з бідолашними людьми, які продають російські товари чи працюють у російських компаніях??? а??? про них ви подумали??? їм що, звільнятися???) 

3. Це нічого не змінить, насправді треба не російські товари бойкотувати, а ... (впишіть що завгодно) 

4. А знайдіть мені альтернативу! (ось коли в Україні почнуть робити таке саме якісне, смачне й красиве, тоді перестану купувати російське)

При цьому ці люди, не готові навіть на мінімальне самообмеження з патріотично-прагматичною метою, хочуть і навіть вимагають, щоб чиновники перестали брати хабарі, міліція - кришувати бандитів, політики - обманювати.

Руки опускаються.