А от знов хочеться написати про мови. Бо дістали вже.

Я розумію, чому велика кількість людей з західних областей країни вважає російську власне російською. Себто, тією, що належить державі Росія (российский язык). Мовою окупантів. Бо коли в тебе в рідному селищі усі, окрім родини Бекецерів, розмовляли українською, а російську вперше почули від червоноармійців у 1939, то такі да. Якщо хтось російською говорить - чи то окупант, чи то колаборант.

Але є одне але: Україна трошки більша за їх рідну полонину. Цей дивний факт не вміщається у деякі голови, бо ж голова за полонину менша, вся Вкраїна в неї не влізе.

От, наприклад, маємо Київ. Я не кажу за Харків чи Одесу - Київ, славетне княже місто. У ньому російською говорили... завжди. Ні в якому разі не кажу, що тільки й виключно російською, Боже збав! Ті, хто таке говорять, самі в Києві нещодавно. Але з самого моменту розділення мовного контініуму на вулицях Києва можна було почути і ту, і ту версію. У кодифікації сучасної російської мови професори Могілянки взяли на себе значну, якщо не головну, роль. Кияни ще посперечаються, чи це московська мова, чи то київська. Якщо взяти перший перепис населення Російської імперії, то побачимо, що в місті Києві ще у 1897 році кількість російськомовних та україномовних мешканців приблизно співпадала.

Себто для Києва це аж ніяк не "мова окупантів", а частина рідного культурного спадку.

А тут приїжджає якась ясноока почвара з міста сільского значення у 30-кілометровій зоні і каже: а ви не українці. Бо російською мовою розмовляєте.

Куди ми це створіння пошлемо? Правильно, додому. Бо ми поважаємо його історичні травми (я, наприклад, коли на ЗУ їду, завжди українською спілкуююся), але ж хай і до нас повагу має. Це - частина нашої традиції. Себто це - частина України і її культурного спадку. Кинути це, бо це не подобається шановному гостю з прикордоння? А чи не йшов би він туди, де цю ідею краще сприймуть?

Ні, є протилежна крайність. І це навіть не гості зі східних кордонів, а частіше дітки мешканців Київської області, що приїхали "у горад" в 1980-х. А треба сказати, що у 80-х Київ дуже перековбасило зросійщенням - чомусь саме в ці роки, ще в 70-х було якось адекватніше. І от їхні батьки приїхали і, щоб здаватися горадскими, з суржика з переважною більшістью українських слів перейшли на суржик з переважною більшістью російських слів. І діток так вивчили. І дітки зараз кажуть, що "в Києві всіхда па-русски ховоріли", бо їхнє "всіхда" в 80-х починається. Такі теж є. І теж дістали, навіть ще раніше. Але ж це не привід діставати з протилежного боку!

Бо усім треба затямити: Україна велика. І те, що у вашому селі привнесене, у сусідньому вже може бути рідним. Звиняйте. Або стрімко розширюйте мозок, або обмежте свою Україну рідним краєм і не виїжджайте за його межі, бережіть шаблон.

А що з політикою, спитаєте? А все нормально з нею. Особисто я вважаю, що будь-які обмеження тієї ж російської мови виправдані лише тоді, коли цим рятують українську. При цьому коли українська вже не потребуватиме порятунку, російську не тільки не слід обмежувати, але й слід брати на озброєння. Вона нам ще дуже знадобиться. Тому ініціативу Нищука за поверення обмеження дубляжу лише українською мовою вважаю ідіотизмом. З простого приводу: навіть після дозволу дублювати російською українською дублюється понад 90% стрічок по країні. Включно з Кримом. Включно з Кримом ЗАРАЗ. Себто, на цьому полі українська настільки сильніша і вигідніша за російську, що рятувати її якимось заборонами не потрібно. Тільки зайвий раз народ дражнити, як було з тим мовним законом - хоч він і не працював, але намагання його скасувати дуже народ роздратувало.