Ще кілька друзів просили висловитися щодо останнього Курултаю.

Кримські татари розриваються між тим, що правильно, і тим, що можна зробити в цій ситуаціі.

Більшість з них розуміє, що в Україні не те, щоб мед, але шансів більше. 

А Украіна іх вчергове кинула. Цього разу кинула, висловлюючись не фігурально, а буквально. 

Тому реальність для них знову драматична і складна. Треба шукати шлях між поганеньким другом і хорошим ворогом.

У цій ситуаціі вони вирішили зробити вибір на свою користь - почати говорити про своі права і національну автономію, право на самовизначення.

Свого вони зараз не доб'ються, але не програють, бо втрати в боротьбі лише згуртовують. Я шкодую, що мало чим можу їм допомогти. Я пробував, як міг, в період, коли за Крим ще можна було боротись і змінювати ситуацію, впливати на київських політиків. Але не зміг.

Я буду в силу своіх можливостей наполягати, що ми зобов'язані прийняти усі закони і створити на території України кримсько-татарську автономію. Ми повинні надати якийсь особливий статус кримсько-татарській мові та мовам інших недержавних народів.

А зараз - соромно перед моїми братами і сестрами.