Протягом місяця роботи нової української влади я стримувався від критики її дій чи, подекуди, й незрозумілої бездіяльності. Дотримувався принципу, що під час війни владу не критикують. Розумів, що в країні, по суті, відбуваються екстрені заходи реанімації після того, як її 4 роки по-бандитськи нахабно розкрадав і руйнував Янукович і його мафіозний клан. Всі сили нових високопосадовців протягом цього місяця спрямовувались на захист від зовнішньої агресії та збереження територіальної цілісності держави. Але минув час, коли задавати питання новій владі було недоречно. Особливо, якщо це стосується людських доль, життя й здоров’я конкретних людей.

Тому сьогодні я запитую, чому у країні досі не ліквідовано таке ганебне явище, як політичні в’язні? Чому одних політв’язнів було звільнено вже на наступний день після втечі з країни Януковича, а інші й через місяць краху злочинного режиму не звільнені?

Досі не відновлена справедливість щодо двох моїх соратників і співробітників – Людмили Нікіткіної та Олега Кирилюка, проти яких були сфабриковані кримінальні справи виключно задля тиску на мене, як противника бандовлади. Ці "справи" набули широкого розголосу в Україні, що, втім, не допомогло уникнути незаконного переслідування Нікіткіній та Кирилюку.

Нагадаю, у 2010 році проти агрофірми, заснованої мною на Миколаївщині, та її керівників державні адміністрації та інспекції, прокурори, податківці, міліція розпочали війну на знищення. На обласному рівні нею керували "губернатор" Круглов та обласний прокурор Стоянов, який власноруч порушив першу кримінальну справу, сфальшовану за його ж сценарієм. До речі, цього широко знаного на Миколаївщині корупціонера і свавільника зараз всіма силами старається проштовхнути на стару посаду Вадим Меріков, "новий" миколаївський нардеп-батьківщинівець.

"Фальшаки" продукувались "правоохоронцями" один за одним протягом усього періоду "донецької окупації", але чесних людей і законослухняні підприємство звинуватити і зламати не вдавалось, і за неділю до початку виборчої кампанії 2012 року, в якій я був кандидатом у народні депутати від опозиції, влада пішла на відкрите свавілля - було віддано наказ арештувати Нікіткіну і Кирилюка та вибити з них "компромат" на мене.

Людмилу Нікіткіну схопили і заарештували, Олегу Кирилюку вдалося уникнути катівні, де його чекали "фахівці-молотобійці". Далі, по "справі" Нікіткіної, був відвертий судовий фарс і три роки позбавлення волі - ні за що, вірніше – за те, що була прекрасними головним бухгалтером "Агрофірми Корнацьких" та мала бути фінансовим контролером мого виборчого штабу.

Людмила Миколаївна Нікіткіна, без усякого сумніву, була політв'язнем номер два в Україні, а після звільнення Юлії Тимошенко стала номером один, і вона досі залишається засудженою.

Олег Павлович Кирилюк, який оголошений у розшук по звинуваченню, із якого вже є виправдальний вирок, змушений і далі перебувати в підпіллі, тому що у нової влади протягом місяця не знайшлося десятка хвилин, щоб звільнити безвинну людину від переслідування, започаткованого бандитами- "попередниками".

Проект постанови про припинення їхнього кримінального переслідування зареєстровано у Верховній Раді в перші ж дні після перемоги, його вже давним давно можна було б розглянути, відновити справедливість, та комусь, очевидно, не хочеться цього зробити, відбуваються якісь не зрозумілі затягування. Схоже, і тут політична мотивація - я став неугодним вже і "новій" владі. Тому вимушений сказати про це публічно.

Те, що кримінальне переслідування цих високопорядних людей – Людмили Нікіткіної та Олега Кирилюка досі не закінчилось, ганебно. Вони є такими ж символами злочинності режиму Януковича, як і відомі опозиційні політики, зокрема, Юлія Тимошенко. Вони не мають за плечима власної фракції у парламенті та високих заступників у Європі, але вони мають таке ж моральне право, як і будь-який відомий політик, на відновлення справедливості у рідній країні та покарання тих, хто зухвало фальсифікував проти них кримінальні справи і заплямував їхнє добре ім’я.