Кожен шанс на створення сильної самостійної України, наші предки, - героїчні, завзяті, незламні, та, головне, безкомпромісні українці - майстерно губили в міжусобицях.

Така вже у нас національна традиція. Так було в князівські часи.

Шанс, який з’явився в середині 17 століття, згубили в період, що носить пафосну назву «гетьманщина». Півстоліття боротьби українських гетьманів між собою завершилося у 1709 році спаленням Батурина і перемогою Петра І.

Результат – понад 200 років під Російською імперією.

Під час революції 1917-20-х років українські «достойники» знову не знайшли між собою спільної мови. Тоді всіх помирив Сталін. Розстрілами та концтаборами.

Результат – втрачений черговий шанс і 70 років радянської імперії.

Наслідком взаємного поборення демократичної еліти у 2005-2009 роках став Янукович.

Результат - «Небесна сотня», відданий Росії Крим, розгул сепаратизму, зруйнована економіка, деморалізоване суспільство.

Та це ще не все. Анексія Криму і російські війська на українських кордонах підказують, що Янукович був лише попередженням для нашого покоління.

Справжнім випробуванням стає президентська кампанія 2014 року. З проукраїнсько-проєвропейського середовища висунуто двох найрейтинговіших кандидатів на президентську булаву – Тимошенко і Порошенко. Вірогідність перемоги антиукраїнських сил (комуністів та регіоналів) практично відсутня.

Чи багато тих, хто ще пару місяців тому у найсміливіших думках припускав таку можливість? Знаю точно, що ні!

Зараз вкрай важливо не піддатися запамороченню від перспектив, що відкрилися. У нинішній ситуації маємо унікальну можливість не говорити про непереборні обставини, які заважають, а моделювати майбутнє, виходячи з інтересів країни.

І тут можливі усього два сценарії, але з безліччю відтінків.

Перший: Тимошенко і Порошенко вже зараз домовляються про узгоджені дії єдиною командою (хто президент, прем’єр, голова Верховної Ради).

Другий: не домовляються і ведуть між собою безкомпромісну боротьбу за перше місце.

Наслідком першого сценарію стає емоційне піднесення творчого духу українців, переконлива перемога єдиного кандидата в першому турі з результатом понад 70%. Висока довіра до новообраного президента та уряду, дасть шанс і час на здійснення ефективних реформ.

Наслідком другого сценарію стануть зворотні процеси. Це депресія в командах, адже потрібно буде пояснювати чому він/вона, а не вона/він. Це війна компроматів. І не треба тішитися ілюзіями, що переважатимуть етичні аргументи.

Не важко передбачити, що агентами Москви назвуть і Тимошенко, і Порошенка. Першу, бо сміялася в присутності Путіна у 2009 році, другого, бо має кондитерську фабрику в Липецьку.

І він і вона будуть ставлениками олігархів. Він тому, що мав зв’язки з Фірташем та Льовочкіним, вона за колишні стосунки з Коломойським, Тарутою, а також за Васадзе, Фельдмана та Губського у попередніх списках.

І вона і він будуть звинувачені у намірах реваншизму та чергового перерозподілу ринків у власних інтересах. Різниця буде лише у тому, що за спадщину сім’ї Януковича він буде боротися руками учорашніх, вона – позавчорашніх. І т.ін і т.п.

Зрозуміло, що команди опонентів будуть приречені шукати аргументи - чому їх кандидат кращий/краща, і чим поганий конкурент.

Легко передбачити, що у цій війні зневажливо принижуватиметься внесок Юлії Тимошенко в процеси євроінтеграції, в увагу до України з боку усього світу під час її двозполовиноюрічного ув’язнення. З іншого боку, буде облито брудом внесок Петра Порошенка і його 5 каналу в підтримку свободи та демократії, як одного з небагатьох і найпотужнішого джерела чесної інформації протягом довгих років диктатури. Забудеться, що у важкі часи ми всі були разом.

Подібну боротьбу ще можна було б чимось виправдати у мирний час, але вона абсолютно неприпустима у той час, коли російські танки стоять на нашому кордоні.

Тому життєво необхідно викинути на смітник таку українську, але від того не менш огидну і поразницьку національну традицію міжусобиць. Україна потребує того, щоб Порошенко і Тимошенко сіли і домовилися між собою.

Інакше перемогу святкуватиме Путін.