Впродовж минулого тижня вдень та вночі спостерігав за життям Майдану. Здається, одні і ті ж барикади, намети і таблички. Так само як і раніше напоготові бруківка, поруч стоять коктейлі Молотова. Але мене не покидає відчуття, що все це тепер бутафорія.

Тут майже не залишилось героїв. Їх світлі образи можна побачити,хіба, на потертих фото вздовж вулиці "Небесної сотні", або зустріти серед воїнів на полігонах Національної гвардії України.

Втомлені весняним сонцем та надмірною увагою відвідувачів, жителі наметів втрачають відчуття реальності. Потертий бронежилет чи бойовий пістолет Макарова – модні аксесуари доби постреволюційного Майдану.

Пригадую, коли дим згарища затуляв небо і лише спалахи гранат вказували на лінію фронту, кожен з оборонців Майдану зберігав спокій та гартував відвагу. Зараз все навпаки. На Майдані з'явився фактор страху, якого раніше не було. Медики і досі зашивають рани, але вже від побутових травм.

На такому тлі на Майдані з'явились мародери, які відкрили засіки з гуманітарною допомогою і розпродають гречку, макарони, ковбасу та олію. В рамках журналістського розслідування ми придбали мішок гречки за 400 гривень. Довелось поторгуватись, стартова ціна мародерів була 500 – по десять гривень за кілограм.

Здається, ще вчора тут гриміли вибухи гранат, а люди вмирали за свободу. Вже сьогодні торгують як на базарі і разом з гречкою продають гуртом та вроздріб власну совість і паплюжать пам'ять героїв.

У зв'язку з цим (на 138 день Майдану) хочу запитати: можливо, пора розходитись?