Бляха, я не розумію ці донецькі істерики «а нас не уважают, а нас не слышат». 

Можна подумать, що в інших регіонах рай такий, що всім конче треба по незалежній республіці в кожному селу.

Я росла в Недригайлові на Сумщині. Я пам’ятаю, коли у магазині неможливо було купити хліб і в нагоді були житні сухарі, які сушила баба, у якої така звичка ще з голодомору 1946-47 років. Я пригадую, як по півроку не було світла і робити уроки треба було при світлі двох керосинових ламп. Я знаю дні, коли батько отримував зарплату 40 гривень і її треба було ділити на родину з 5 чоловік. Я бачила як мама плакала, коли батько був хворий – 3 операції на оці!, а ми не могли дозволити купити мені новий портфель. 

Мої батьки з офіцера і режисера масових заходів одягли комбінезони, подались у дрібні фермери і працюють, як прокляті. Вони самі собі складають бізнес-плани і де взяти на них гроші.
Слава богу, вони не п’ють, могли не купить нам із сестрою якихось бєздєлушок, але завше діставали гроші на книжки і поїздки на освітні заходи. 

Але нікому в голову не прийшло брати Сумську ОДА з обрізом, вимахувать триколором і вимагать децентралізації.

Інша ситуація з Донбасом. Сидять повні пофігісти по хатах, ждуть манни небесної від київської хунти (кликуху таку придумали) і два бандюгана Ахметов і Колесников ставлять вимоги про «децентралізацію» і як уважать Донецьк.

Я розумію, що це торги, щоб виторгувати побільше персональних привілей, але чого заручниками власників заводів і шахт має ставати вся Україна.

Ніхто нікого не тримає насильно в Україні, хочете в Рашку – валіть, але не заважайте нам лагодити життя, іти в ЄС і НАТО. 

Провести б зараз референдум (нормальний, не як в Криму) і так – хто хоче іти в Росію – валіть. Не хочете - лишайтесь, п*здуйте в свої шахти і працюйте.

Соррі, як кого образила з нормальних дончан. Це більше для ненормальних було.