Процес нострифікації будь-яких дипломів в Україні — це надзвичайно складний і громіздкий процес. Особливо коли мова йде про переатестацію наукових ступенів здобутих за кордоном. Якщо теоретично, диплом магістра чи бакалавра можна легалізувати заочно, переславши документи поштою (принаймні так пишуть на сайті Міністерства освіти), то для людей, які захистили свої дисертації за кордоном, фактично потрібно пройти повторний захист в Україні.

Я розумію і погоджуюся, що мусить існувати якась юридична дія, за якою відбувається визнання еквівалентності наукових ступенів, здобутих в інших країнах з українським відповідником. Зрештою, нострифікація дипломів про вищу освіту і наукових ступенів - це світова практика, але Україні потрібно відходити від надмірної централізації, переймати закордонний досвід. Я б радив придивитися до досвіду Польщі.

У Польщі Міністерство науки і вищої освіти встановлює правила гри, але грають у цю гру самі університети. Що це означає на практиці? Міністерство повністю передало університетам повноваження легалізувати іноземні дипломи і наукові ступені. Діє правило, що магістерські дипломи певної галузі знань можуть нострифікувати тільки ті кафедри, які мають аспірантуру з цієї галузі, а наукові ступені, здобуті за кордоном, – кафедри, які дають габілітацію, тобто докторські наукові ступені. Кожна людина, яка має іноземний диплом, самостійно вирішує, в якому університеті проходити процес нострифікації. В Україні все вирішує міністерство.

У новому законі про вищу освіту, який Верховна Рада нещодавно прийняла у першому читанні, не прописані чіткі механізми нострифікації наукових ступенів. Є філософські, концептуальні положення передати право нострифікації університетам, але я вважаю, слід якомога швидше зробити наступний крок і у відповідних постановах КМУ детально прописати спрощену процедуру визнання наукових ступенів.

Польська практика не є ультраліберальною і враховує близькі нам пострадянські ризики зловживань. З іншого боку — їхні процедури відповідають здоровому глузду. Польща не займається протекціонізмом, не зводить додаткових барикад на шляху визнання дипломів, а в нас – так принаймні виглядає з логіки ще чинного законодавства, що перед міністерством стоїть завдання оберігати науку від зайвої конкуренції.

Думаю, що інертність академічного істеблішменту у сфері визнання іноземних дипломів пов’язана не в останню чергу з тим, що освітнім чиновникам бракує міжнародного досвіду. Звідси надто хуторянський погляд на цю проблему, який прирікає українську освіту на самоізоляцію. Гадаю, що процес нострифікації дипломів можна зробити успішним, коли міністерство навчиться довіряти університетам, а вони, у свою чергу, не будуть зловживати цією довірою.

Нам потрібно навчитися поважати чужу працю. Щоб отримати науковий ступінь в провідних університетах Західної Європи — це 5-7 років важкої, наполегливої праці. Після захисту люди повертаються, а Україна вимагає пройти додаткову процедуру, яка триває майже цілий рік. На мою думку, це просто несправедливо. Спрощена процедура легалізації наукових ступенів — це той мінімум, який Українська держава просто зобов’язана зробити, щоб стимулювати українських випускників західних університетів повертатися в Україну. Це покаже, як ми насправді ставимося до людей, які здатні принести інновативне мислення і додаткову вартість в українське суспільство.